Реферат на тему:
Близький та Середній Схід
З огляду на велику геостратегічну значущість регіону в ньому перехрещуються інтереси глобальних економічних потуг і низки великих держав, зокрема США, Об'єднаної Європи, Російської Федерації. Західні компанії, а відтак і уряди відповідних країн, безпосередньо зацікавлені в контролі над природними багатствами Середньосхідних та Центральноазійських держав, країн Чорноморсько-Каспійського регіону чи принаймні в участі у прибутках від їх експлуатації. Реалізація масштабних трансазійських транспортних проектів сприяє переорієнтації країн Центральної Азії на Захід. У такій ситуації Україна стає однією із з'єднувальних ланок, що ведуть із Заходу на Схід, а отже, має шанс сфокусувати на собі один з центрів тяжіння нових систем міжнародного спілкування.
Національні інтереси України на Близькому Сході вимагають першочергового розвитку економічних відносин з країнами регіону, що визначається традиційними (з часів СРСР) торговельно-економічними зв'язками, значним обсягом товарних ринків та їх відносною невибагливістю, щорічно зростаючим товарообігом із стійким позитивним для України сальдо, перспективами збуту продукції військово-технічного призначення та ремонту військової техніки й озброєння радянських зразків, наявністю запасів сировинних та енергетичних ресурсів, можливостями участі в реалізації перспективних проектів розвитку інфраструктури цих країн, надання транзитних послуг для руху їхніх товарів як на європейські ринки, так і у зворотному напрямку.
З огляду на необхідність вирішення проблеми диверсифікації джерел енергозабезпечення, особливої уваги потребує розробка політики України щодо країн ризикової групи - Ірану, Іраку, Лівії, Сирії. Йдеться про гнучкішу й, можливо, неекспліковану лінію поведінки на межі припустимого. Дивіденди від цього можуть значно перевищити деякі моральні втрати. Для налагодження співпраці з цими державами Україні доцільно активізувати свою дипломатію в напрямку домовленостей з РФ та європейськими країнами.
Потенційними інтересами України щодо Ізраїлю є можливе сприяння з боку останнього в залученні інвестицій з джерел, контрольованих єврейськими фінансовими колами, отримання новітніх технологій та ноу-хау, використання лобістського потенціалу єврейської діаспори в США в інтересах України. Але реалізація означених інтересів залишатиметься в осяжній перспективі проблематичною. Сподівання на отримання значних коштів з боку світових фінансових потуг на цей час не виглядають досить виправданими. Ізраїльські інтереси щодо України полягають у запобіганні розширенню співробітництва України з ісламськими країнами, у розвитку нових ринків збуту власної продукції відповідно до стратегії розширення експорту. Щодо Ізраїлю важливо дотримуватися толерантної і виваженої позиції, розвивати відносини лише на двосторонній основі з урахуванням потенційних можливостей, не виходячи за межі арабо-ізраїльського мирного процесу. Україна має враховувати ставлення до Ізраїлю з боку провідних країн Європи, які демонструють більш збалансовану позицію в арабо-ізраїльському протистоянні. Протидія з боку Ізраїлю та США щодо конкретних проектів співпраці України з ісламськими країнами може враховуватись лише за умов компенсації у вигляді адекватної фінансової допомоги чи пільгових кредитів.
Доводиться констатувати, що ефективність економічної взаємодії у широко розрекламованому стратегічному трикутнику Ізраїль - Україна - США далека від оптимальної. Стратегічні партнери України здебільшого використовують "особливі відносини" насамперед як засіб тиску на Україну у власних політичних інтересах (досить згадати питання, пов'язані з ракетними технологіями, поставками турбін Ірану тощо). Причому взамін вагомих політичних поступок і прямих економічних втрат Україні в ліпшому випадку пропонуються нові кредити, які колись треба віддавати. Між тим симбіоз нових високих технологій і капіталу Ізраїлю та дешевої сировини і робочої сили України міг би бути ефективною основою взаємовигідного розвитку україно-ізраїльських відносин. Не менш важливим є й те, що через Україну Ізраїль міг би отримати безперешкодний вихід на ринки пострадянського простору, а Україна за допомогою Ізраїлю могла б ефективно вирішувати багато проблем у своїх відносинах із США.
Посилення співпраці України з Туреччиною та Ізраїлем не повинно сприяти її втягуванню у проамериканський військово-політичний трикутник, що формується в регіоні, оскільки це матиме наслідком істотні втрати у відносинах з іншими країнами Близького Сходу.
З країн Близькосхідного регіону до проєвропейської парадигми найбільш близьким є Єгипет, за ініціативою якого і був розпочатий середземноморський діалог. Єгипет є одним з лідерів арабо-ісламсь кого світу, але на відміну від інших арабських держав займає більш виважену і помірковану позицію у відносинах з міжнародним співтовариством. Головними рисами цього курсу є орієнтація на власні національні інтереси та балансування між різними політико-ідеологіч ними схемами орієнтацій, що мають вплив у регіоні. Зацікавленість Єгипту в партнерстві з Україною зумовлена прагненням знайти в її особі надійного й рівноправного партнера в реалізації власних інтересів як щодо європейського світу, так і в аспекті вирішення проблем регіону.
Спираючись на розвиток партнерських відносин з Єгиптом та здобувши підтримку європейських країн (Франція, Італія), Україна здобуває шанс включитися в середземноморський діалог, який має аналог в системі ЧЕС, де Єгипет є спостерігачем. В обох випадках маємо периферійні економічні зони західноєвропейської сфери тяжіння, і в перспективі вони можуть бути більш інтегровані між собою. Отже, йдеться про розробку стратегії формування загальної зони економічного співробітництва від Гібралтару до Кавказу під егідою ЄС, яка разом з транспортною системою "Великого шовкового шляху" утворила б простір, сприятливий для реалізації українських інтересів.
Особливу позицію в регіоні займає Іран, який завдяки зусиллям американської дипломатії опинився у певній зовнішньополітичній ізоляції, принаймні щодо Заходу. Ісламська революція в Ірані є прикладом відштовхування від західної модернізації, але також і спробою адаптації суспільства до змін без порушення його культурної цілісності. Геостратегічне розміщення Ірану дає йому можливість слугувати мостом між Центральною, Південною, Східною Азією та Європою.
Іран -