Водночас українська сторона при розбудові стосунків з КНР додержується положень Комюніке про встановлення дипломатичних відносин (січень 1992 року), Спільної Київської декларації (вересень 1994 року) та Пекінської декларації про поглиблення відносин дружби і співробітництва (грудень 1995 року), у яких закладені основні принципи двосторонніх відносин у політичній, економічній та гуманітарній сферах.

Керівництвами двох країн неодноразово відзначався високий рівень і динамічний розвиток українсько-китайських відносин, яким притаманний характер взаємної довіри. Прикладом такої довіри може бути підтримка Україною позиції КНР в Комісії ООН з прав людини в 1996 році. Незважаючи на тиск з боку США та деяких країн ЄС, при вирішенні цього питання наша країна виходила з інтересів довгостро кового українсько-китайського співробітництва, що відповідає національним інтересам Української держави.

Китайська сторона також вдячна Україні за розуміння й тверде додержання принципу "одного Китаю" та визнання уряду КНР єдиним законним урядом Китаю.

Слід зазначити, що ми мали нагоду переконатися у принциповій підтримці України урядом Китаю. Зокрема йдеться про підтримку територіальної цілісності України (так зване "кримське питання"), підтримку зусиль України в міжнародних організаціях. У 1996 р. КНР підтримала переведення України з групи країн В до групи С по миротворчих операціях ООН, що значною мірою полегшило фінансовий тягар для нашої держави. Принципове значення має надання Китайською Народною Республікою гарантій ядерної безпеки Україні в грудні 1994 року.

Втім, важливо звернути увагу на те, що розвиток українсько -китайського торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва останнім часом викликає помітне незадоволення двох сторін. Триває спад обсягів двосторонньої торгівлі (за даними китайської сторони, у 1994 р. - 837 млн ам. дол., 1995 р. - 613 млн ам. дол., 1996 р. - 566 млн ам. дол., за перший квартал 1997 р. - 105,8 млн ам. дол.).

Високий рівень політичних взаємин керівництва двох країн, грунтовна договірно-правова база, атмосфера взаємодовіри та взаємного тяжіння двох народів дедалі більше вступають у протиріччя з нереалізованими можливостями взаємовигідного українсько-китайського співробітництва у багатьох галузях. Реалії сьогодення є такими, що розвиток співробітництва здебільшого декларується, а прибуток від існуючого між двома країнами товарообігу одержується третіми країнами, що виступають у ролі зайвих посередників.

Українському експорту до КНР притаманний яскраво виражений напівсировинний характер. У 1996 р. він був таким:

Ї продукція металургії та металообробки - 66%;

Ї продукція хімічної промисловості (міндобрива) - 28%.

Китайська сторона експортує в Україну в основному товари народного споживання. На сьогодні в наших економічних зв'язках переважають прості форми торгівлі за значної частки бартеру (30-50%). Виробнича кооперація практично відсутня.

Слід зазначити, що останнім часом Китай помітно скоротив закупки за кордоном таких товарів як сталевий прокат та хімічні добрива, які складають основну статтю українського експорту до КНР, і передбачається, що тенденція зменшення імпорту української металопродукції спостерігатиметься й далі. Директивами поточного IХ п'ятирічного плану розвитку Китаю визначається необхідність запобігання "перегріву" економіки шляхом зменшення обсягів промислового будівництва (зменшення імпорту будівельних конструкційних металовиробів, арматури, катанки тощо), орієнтації на використання власних можливостей, максимального залучення іноземних інвестицій та негласна заборона експорту капіталів за кордон.

Таким чином, на подальше нарощування експорту української продукції до КНР можна розраховувати лише за рахунок збільшення експорту продукції машинобудування та надання послуг, особливо транспортних.

Китай, маючи непогане уявлення про можливість українських машинобудівних підприємств, неодноразово висловлював наміри встановити прямі зв'язки з українськими підприємствами, обминаючи посередництво Росії, і придбати гідроенергетичне устаткування, технології електрозварювання, нафтопереробки, металообробки, машинобудування, хімічної продукції та інше.

Разом з тим слід враховувати, що досить часто китайська сторона обмежується закупками декількох зразків високотехнологічної або передової машинобудівної продукції та технологій, використовуючи відпрацьовану практику копіювання та налагодження власного випуску цієї продукції (серед українських виробів: літаки АН, верстати з числовим програмним управлінням, вагони, військова техніка тощо).

За даними китайських аналітиків, значний попит мають вироби українських підприємств, що виробляються на основі незапатентова них передових розробок "ноу-хау". Інтерес також виявляється до досягнень у галузі надтвердих і композитних матеріалів, електрозва рювання та порошкової металургії. Перспективи отримання розробок українських учених - чи не найголовніший запобіжник згортання Китаєм економічних відносин з Україною.

Водночас слід зазначити, що резерви нарощування двосторонньої співпраці є у т. зв. чутливих галузях - ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній, нових матеріалів, високих технологій, у т. ч. подвійного використання, а також у галузі військово-технічного співробітництва (ВТС). Розвиток українсько-китайського співробітництва саме на цих напрямках викликає найбільший опір зацікавлених третіх країн, які використовують всі можливості для обмеження або нереалізації досягнутих на найвищому рівні домовленостей про взаємодію у цих сферах.

Загалом стратегія розвитку торговельно-економічних зв'язків між Україною і КНР має будуватися таким чином, щоб забезпечувати їхню високу економічну ефективність, реалізацію інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності на китайському ринку товарів, послуг і капіталів.

Сьогодні ми маємо реальний шанс використати можливості для якісного і кількісного покращення взаємовигідного широкомасштаб ного співробітництва з Китаєм, яке повинне базуватись на взаємному доповненні економічних структур і врахуванні національних інтересів обох країн.

Україна та Японія. Останніми роками зовнішньополітична стратегія Японії зазнала суттєвих змін. Ускладнення відносин з європейсь кими країнами та зі Сполученими Штатами привели до перегляду пріоритетів японської економіки та дипломатії.

Слід відзначити парадокс, що вже давно сформувався, але аж до сьогодні залишається поза увагою українських дослідників-полі тологів. Японія - одна з найрозвинутіших в економічному плані країн -