Саме цією метою продиктовані дипломатичні зусилля Японії домогтися постійного місця в Раді Безпеки ООН. На сьогодні це є провідною метою японської дипломатичної машини. Можливо, саме це й зумовило поступки, на які змушена була піти Японія під час останніх японо-російських переговорів щодо укладання мирної угоди. Японія відмовилася від тези, що тільки повернення південної частини Курильських островів може бути базою для розробки й подальшого укладання мирної угоди між Японією та Росією. Можна припустити, що взамін Японія отримала від Росії певні обіцянки, якщо не гарантії, про підтримку позиції Японії у Раді безпеки ООН. Можливо обговорювалися також варіанти, за яких Росія спробує вплинути на позицію Китаю, який, безумовно, є провідним опонентом постійного японського членства в Раді Безпеки ООН.

Саме тому нинішній історичний період можна вважати найсприят ливішим для активізації українсько-японських відносин. Це набуває ще більшої ваги у світлі досить помітної позиції України як одного із засновників ООН. Слід також взяти до уваги такий суто дипломатичний нюанс: Україна у складі СРСР також вела війну проти Японії (до речі, бойові дії Радянська Армія розпочала всупереч існуючій угоді про нейтралітет) і теж досі не має з нею мирної угоди.

В економічному плані японська політика зазнає істотної корекції, яка дуже тісно пов'язана з політичною. Для висвітлення цієї проблеми треба звернутися до загальної економічної обстановки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Зараз все більше і більше політологів звертаються до тези про протистояння "Схід - Захід" та "Південь - Північ". І це небезпідставно, бо традиційні економіко-торговельні регіони планети все істотніше відчувають вплив, а часом і тиск, нових - тих, що починають лише формуватися, але дуже швидко захоплюють території та капітал. Одним із провідних таких регіонів є Азійсько-Тихоокеанський.

Слід зазначити, що остання економічна криза, яка спіткала провідні індустріальні країни регіону і яка, як вважають японські економічні експерти, в Японії ще попереду, розглядається спеціалістами країн АТР як штучно спровокована західними країнами. Ця версія розвитку подій має своїх прихильників і в Європі та США. При детальному розгляді ситуації ця думка вважається не такою вже й химерною.

За цих умов Японія повинна вжити заходів для зменшення наслідків можливої економічної кризи. Тому потрібні пошуки альтернативних ринків збуту, альтернативних джерел сировини та альтернативних партнерів у сумісному виробництві. Саме цією ситуацією повинна скористатися Україна. Слід згадати, що єдиною значною пропозицією про інвестування за минулий час була пропозиція від концерну "Міцуї" - одного з наймогутніших у Японії. До речі, подібну економічну політику японський уряд почав давно. Японія вкладає величезні кошти в економіку країн Південно-Східної Азії, Китаю і навіть, хоча це не афішується і робиться дуже складним шляхом, - Північної Кореї. Тим самим японці, по-перше, поширюють, а в разі кризи забезпечують запасні позиції для власної економічної машини, а по-друге, посилюють свою політичну вагу в регіоні, яка була дуже серйозно підірвана під час Другої світової війни.

Все це підтверджує дуже сприятливі умови і для економічного співробітництва між Україною та Японією. Однак слід зазначити, що японське економічне партнерство можливе тільки за умов сучасної та ефективної правничої бази, хоча б такої, як у Китаї та В'єтнамі.

Україна та Корея. Останнім часом ситуація на Корейському півострові характеризується економічними та політичними кризами, які, слід зазначити, керівникам цього району вдається долати досить вдало. Як на Півночі, так і на Півдні дала себе знати економічна криза. На Півночі - голод, що виник через погані природні умови та економічні прорахунки керівництва країни. На Півдні криза була, на думку корейських експертів, спровокована західними країнами, але офіційний Сеул цієї тези не декларував. Обидві частини Корейського півострова долають кризу за допомогою міжнародного співтовари ства. Цікаво, що цього разу як КНДР, так і Корейська Республіка не використовували економічні проблеми у пропагандистських кампаніях одна проти одної. Навпаки, Південна Корея надала істотну допомогу Півночі. КНДР у свою чергу пішла на поступки політичного характеру - кораблям з гуманітарною допомогою дозволено заходити до портів Північної Кореї під прапором Республіки Корея. Пхеньян також офіційно заявив, що сприятиме пошуку родичів сімей, які були роз'єднані.

Все вищезазначене наочно ілюструє перспективність міжкорейсь кого діалогу. Уряди обох частин Корейського півострова одним із своїх політичних пріоритетів проголосили об'єднання країни. До речі, саме це й зумовило досить спокійне правління Кім Чен Іра після смерті влітку 1994 року лідера КНДР Кім Ір Сена. Президент Республіки Корея Кім Те Чжун також одним із своїх передвиборчих аргументів назвав зусилля для мирного об'єднання батьківщини.

При формуванні зовнішньополітичної концепції щодо Корейсько го півострова Україні слід враховувати відносини між його частинами. Потрібно постійно підкреслювати підтримку політики мирного об'єднання Кореї. Слід пам'ятати, що критика уряду КНДР дуже часто сприймається Південною Кореєю як втручання у внутрішні справи корейського народу.

Говорячи про економічну кризу в Корейській республіці, треба відзначити, що на відміну від минулих подібних випадків вона не спричинила значних політичних заворушень. Можливо, корейські економічні експерти передбачали такий розвиток подій і вжили заходів, що пом'якшили загальну ситуацію в економіці. Далася взнаки і допомога МФВ. Але всі ці події змушуватимуть Південну Корею шукати нові вектори для власної економічної активності. Це повинні бути