Важливо зазначити, що у найбільш розвинених демократичних суспільствах суспільні засоби масової інформації (як ті, що є власністю держави, так і некомерційні) діють у середовищі, де домінуючу роль відіграють приватні підприємства. Великі комерційні інформаційні корпорації контролюють більшу частину приватного сектора ЗМІ і часом застосовують масовані ринкові стратегії для охоплення максимальної аудиторії. Ці та інші аспекти застосування приватної власності у сфері ЗМІ ми детальніше розглядатимемо далі.  

Об'єктивність та заангажованість у практиці ЗМІ

Ще однією важливою рисою сучасних засобів масової інформації є загальне зміщення наголосів у бік подання об'єктивної інформації, а не поглядів окремих політичних партій. Перехід новинних ЗМІ з "придворних" позицій на "об'єктивні" найчастіше можна простежити за низкою історичних подій в розвитку сучасних друкованих видань. До середини ХІХ століття великі газети перебували під контролем групових інтересів і використовувалися своїми багатими власниками для обстоювання певних політичних поглядів. За однією з версій вся історія північноамериканської преси відстежує історію виникнення у надрах радикальної профспілкової преси журналістської етики об'єктивності, яка увібрала в процесі боротьби за справедливість в економічній та політичній сферах ідеї рівності та природжених прав людини, висунуті діячами європейської доби Просвітництва (Schіller, 1981; Hackett and Zhao, 1998, 20-23). Інші вважають процес об'єктивізації засобів масової інформації пізнішим явищем, що уособлює реакцію журналістів на поширення у ХХ столітті ідей культурного релятивізму (Schudson, 1978).

Хай там як, але підвищення об'єктивності було пов'язане з комерціалізацією преси. З розвитком промисловості з'явився попит на рекламні послуги, що в свою чергу спричинило появу "копійчаної преси" (penny press), названої так за спроможність встановлювати низькі роздрібні ціни на ці видання, оскільки головним джерелом їх фінансування були надходження від реклами. Аби максимально розширити свою аудиторію, комерційні видання прагнули запропонувати щось цікаве для всіх груп читачів: новини, розваги або плітки. Тоді ж було впроваджено концепцію "об'єктивності", грунтовану на традиціях професійної журналістики, яка приділяла особливу увагу забезпеченню "незалежної і неупередженої інформації" (Hackett and Zhao, 1998, 21). Партійна і радикальна преса почали втрачати аудиторію, натомість комерційна преса ставала дедалі більш прибутковою і зарекомендувала себе як "об'єктивніша, менш слухняна і веселіша" (McQuaіl, 1994, 15). Заангажована преса збереглася лише у деяких країнах Європи, але й там її видають на професійних засадах і вона лишається незалежною від держави.  

Формальна незалежність

Як уже зазначалося, навіть у тих країнах, де преса може відбивати специфічні групові інтереси, за умов ліберальної демократії засоби масової інформації формально відокремлені від держави. Ця незалежність пов'язана з більш широкою кампанією боротьби за ліквідацію колоніальних та монархічних привілеїв. Те, що газети є або можуть бути опонентами існуючій владі, усвідомлювали і прихильники, і противники такого стану речей. Отже, боротьба за звільнення преси від тиску з боку уряду була важкою та запеклою і супроводжувалася то арештами видавців, то прийняттям обмежувальних законів. Проте помалу, у важкій боротьбі свобода преси поступово відвойовувала позиції. Хоча першопрохідцями у боротьбі за звільнення від тиску з боку уряду були друковані засоби масової інформації, концепція незалежності стосується і є центральною для всіх новинних ЗМІ. Навіть у випадку державних телерадіомовних корпорацій і державних інформаційних структур діє вимога, яка реалізується часто через складну систему державних інституцій - забезпечити формальну незалежність ЗМІ від чергового уряду. Понад те, як буде показано під час обговорення системи законодавчого регулювання, чимало країн закріплюють у законодавстві, часом навіть у Конституції, право на вільне висловлювання і поширення своїх поглядів та захист від цензури з боку держави.

Формальна незалежність засобів масової інформації від держави підтверджується підвищенням активності західних урядів у сфері зв'язків із громадськістю (public relations), діяльності, яка була б непотрібною, якби ЗМІ перебували під контролем уряду. Уряди використовують ЗМІ для поширення "суспільно необхідної інформації", яка часом необхідна громадянам для гарантування їх власної безпеки та здоров'я, а часом слугує рекламою тих чи тих політичних кампаній. Іноді інформація суспільних служб включається до складу регулярних повідомлень по радіо чи в пресі, проте у багатьох випадках урядові доводиться платити за доступ до аудиторії. Органи державного управління на нижчих щаблях влади провадять чимало рекламних кампаній і громадських заходів з різних приводів, від започаткування нової політики до проголошення певної ініціативи, як-от закладення парку чи відкриття школи. Така інформація зазвичай поширюється на засадах платної реклами. Крім того, органи державної влади дедалі частіше вдаються до послуг професіоналів у сфері комунікації для відповіді на "політичні питання", висвітлені засобами масової інформації або поставлені в ході журналістського розслідування (скандали за участю посадових осіб органів державної влади або невдалі державні програми).

Більшість таких дій з боку держави або органів державного управління можна розглядати як боротьбу за вплив на зміст новинної інформації і, отже, боротьбу за політичну владу. Наприклад, спеціалісти з питань засобів масової інформації розкрили, як держава чи уряд можуть виступити в ролі "головного розпорядника" (primary definer) у боротьбі за контроль над способом подання новин (Hall, Critcher,