7. Несподіваність або новизна. Варті публікації новини повинні бути несподіваними і незвичайними. Згідно з класичною формулою, якщо собака покусав людину, це банальна подія, повідомлення про яку навряд чи зацікавить споживача новин. Якщо ж людина покусала собаку, таке повідомлення вважається вартим публікації, бо воно не є буденним. У такий спосіб новини не відображають звичайної, щоденної діяльності людей, а тяжіють до висвітлення надзвичайних, яскравих подій.

8. Рекурентність тем і продовження. ЗМІ схильні повертатися до тем та розповідей, що були опубліковані раніше. До того ж засоби масової інформації часто використовують стереотипи як короткий шлях до пояснення соціального значення або досягнення розуміння аудиторії, особливо коли ці стереотипи живлять рекурентну тему.

9. Композиція. Стосовно новин, що поширюються через ЗМІ, це означає необхідність додержуватися певного співвідношення між різними видами матеріалів. Наприклад, інформаційна організація, аби забезпечити баланс і різноманітність передач або друкованих матеріалів, змушена постійно здійснювати вибір серед матеріалів про місцеві та міжнародні події або між політичними і загальними новинами.

10. Персоналізація. Згідно з цією інформаційною цінністю новини та історію творять особистості, а не інституції чи організації, до яких вони належать, чи структури, в рамках яких вони діють. Події висвітлюються з точки зору їх впливу на окремих людей. Політичний конфлікт розглядається як боротьба окремих політиків, а не політичних напрямків.

11. Загальнолюдські інтереси. Цей критерій пов'язаний із критеріями персоналізації та новизни, проте його застосовують переважно до "м'яких" матеріалів, наприклад історій про собак, що були загубилися, але згодом знайшли своїх господарів, або інших епізодів "доброго настрою" з повсякденного життя. Часто телевізійні блоки новин закінчуються матеріалами, що викликають загальнолюдський інтерес, аби пом'якшити вплив решти матеріалів.

13. Концентрація уваги на представниках еліти та розвинених країнах. Відомі особи, політики та найрозвиненіші в економічному відношенні нації частіше перебувають у фокусі уваги засобів масової інформації, ніж усі інші. Герберт Дженс (Herbert Gans, 1980) зробив огляд американських телевізійних мереж CBS та NBC, журналів "Newsweek" та "Tіme" і дійшов висновку, що у новинах фігурують переважно відомі, видатні люди, а повідомлення за участю офіційних осіб складають три чверті всіх інформаційних ресурсів.

14. Сенсаційність: злочин, смерть, конфлікт та драма. Дослідження показали, що у новинах надто багато уваги приділяють насильству (з огляду на його справжній рівень у реальному житті), репрезентованому переважно повідомленнями про кримінальні злочини насильницького характеру. Смерть, що настала в результаті насильства, ймовірніше буде подана у новинах, ніж смерть від хвороби. Дослідження у Великобританії виявили, що частота повідомлень про злочини у засобах масової інформації не має жодного стосунку до реального рівня злочинності. Кількість повідомлень у ЗМІ виявилася явно перевищеною порівняно з реальною кількістю таких злочинів, як убивства, шахрайство, шантаж та злочини, пов'язані з наркотиками. Інші сенсаційні історії на зразок політичних секс-скандалів та збочень (порушення соціальних норм) також посідають чимало місця серед повідомлень.

15. Негативізм. Ця інформаційна цінність певною мірою пов'язана із схильністю до сенсацій, недвозначністю, періодичністю та співзвучністю. Ілюстрацією до неї може бути твердження, що "погані новини - це добрі новини". Повідомлення у засобах масової інформації зазвичай сконцентровано на конфліктах, порушеннях та відхиленнях від норми.

Зрозуміло, що не всі інформаційні повідомлення і не завжди відображають всі зазначені цінності, деякі з яких до того ж суперечать одна одній (наприклад, загальнолюдські інтереси та концентрація уваги на еліті). Причини цього явища можна пояснити, з'ясувавши, як ці цінності відображені в різних типах інформаційних повідомлень. Повідомлення про локальну пожежу зазвичай не відповідає критерію концентрації уваги на представниках еліти, якщо, звичайно, до неї не причетний начальник пожежної охорони або сама пожежа не настільки серйозна, щоб заслуговувати на коментар з боку котрогось із місцевих політиків. Крім того, ієрархія інформаційних цінностей змінюється залежно від типу інформаційної продукції. Газети та щоденні радіо і телепередачі вище цінують своєчасність, ніж щотижневі журнали новин. А бульварні видання більш схильні до персоналізації, ніж "елітні" газети. Проте більшість інформаційних цінностей можна спостерігати у дії практично в усіх різновидах інформаційних продуктів.

Зазначені інформаційні цінності істотно впливають на спосіб подання матеріалів про політичні інституції та політиків. Певні прийоми подання політичної інформації можна спостерігати у будь-якому матеріалі з політичного життя, проте найяскравіше вони виявляються в процесі інтенсивних політичних дебатів: під час політичних кампаній та виборів.

Політичні кампанії та вибори

Крім урахування загальних інформаційних цінностей, що їх ми щойно розглянули, висвітлення політичних кампаній та виборів у засобах масової інформації має і свої специфічні особливості. Важливо зазначити, що особливості подання новин про політиків істотною мірою викликані домінуванням телебачення як головного джерела розваг за умов ліберальної демократії. Висвітлення кампаній та виборів має тенденцію до врахування розважальних цінностей телебачення з доданням наголосів на особистості, іміджі, створенні інтриги та драматизації ситуації. Подані нижче характеристики стосуються в першу чергу телевізійних новин, проте вони мають стосунок до всіх політичних новин загалом.

1. Кінські перегони. Спосіб подання інформації про вибори тяжіє до подання виборчої кампанії у вигляді "кінських перегонів", а не дебатів між політичними партіями. Критики стверджують, що при висвітленні виборчої кампанії головний наголос роблять на показники рейтингів, підрахунок голосів, піднесення й падіння популярності, та виборчі стратегії, а не на самі по собі політичні питання. Таке зміщення наголосів "надає новинам певної драматичної структури, що так потрібна сучасному телебаченню" (Hallіn, 1992,