Похідними від головних признаків правової держави є : вибірність головних органів держави та посадових осіб, їх відповідальність перед виборцями; підконтрольність та відповідальність органів ( та службовців) держави, що формуються шляхом назначення , перед вибірнини закладами; гласність у діяльності держави тощо. Розрізняються інститути представницької (прийняття основних рішень повноважними вибірними закладами) та безпосередньої демократії (прийняття основних рішень безпосередньо громадянами, наприклад, шляхом референдуму).

Дізнатися, яким чином людина стає громадянином правової держави, як громадянське суспільство може врівноважувати державну владу, що має в своєму розпорядженні не тільки управлінський апарат, а й озброєні сили, на чому грунтується автономія громадянського суспільства і автономія людини- громадянина ми можемо розглядаючи сферу відносин власності

Як інститут, що фіксується в численних структурах - системах соціальних груп, позицій, статусів,ролей і владних утворень, власність є підвалиною громадянських відносин. Важливе значення має створення умов для реальної економічної свободи через розвиток різноманітних форм власності, в тому числі права людини на державну власність. Існування приватної власності на засоби виробництва не є перешкодою процесові соціалізації суспільства, а навпаки, сприяє йому.

Приватна форма організації виробництва може поєднуватися з соціально ефективним перерозподілом створених благ (наприклад, через систему оподаткуваня) , за рахунок чого досягається висока якість соціальних гарантій і рівень життя всіх членів суспільства.

"Немає підстав пов"язувати відносини експлуатації винятково з приватною власністю. В умовах державного монополізму в економіці, що супроводжується нерозвиненістю демократичних інститутів, держава може відігравати роль сукупного експлуататора - гіршого, ніж капіталіст. Навіть в умовах трудової приватної власності, за яких суб"єкт праці і суб"єкт власності здебільшого збігаються, трудівник - власник може бути об"єктом експлуатації через сферу обігу"(Семкін О.І.-285 стор.).

Відносини експлуатації можливі при будь-якій формі власності, А намагання пов"язати феномен присвоєння чужої праці лише з приватною власністю має не науковий, а ідеологічний характер. Тому в основі сучасної оцінки феномена приватної власності повинно лежати насамперед розуміння об"єктивної необхідності її існування на сучасному етапі розвитку цивілізації, а також уявлення про принципову можливість пом"якшення супроводжуючих її негативних соціальних явищ, що вимагає значної і тривалої роботи всього суспільства.

Приватна власність, отже, є важливим параметром економічної свободи, без якої неможливе громадянське суспільство. Якщо людина володіє власністю , що надійно захищена законом, то тоді вона достойно і впевнено може протистояти владі будь-якого рангу. При цьому громадянське суспільство виступає як таке, де головною дійовою особою є людина-власник. Це демократичне суспільство тих, хто володіє засобами виробництва, грошовим капіталом, акціями, необхідною людям інформацією, інтелектом, що генерує ідеї, просто робочою силою. Учасники такого відокремленого від державної влади суспільства самостійні, незалежні один від одного. Приватна власність виступає як стимул творчої діяльності людини. Не можна сьогодні не помічати, що вона породила небачений до цього інтерес людей до розвитку виробництва. Щодо такого наслідку приватної власності, як класова боротьба, то за певних умов вона була рушійною силою історичного прогресу, бо сприяла створенню соціально-політичних умов формування структур громадянського суспільства, автономних щодо держави.

Теорія правової держави у марксистській літературі була офіційно засуджена як буржуазна й опортуністична. Безумовний пріоритет класових інтересів перед правами та свободами громадян, а також перед інтересами всього суспільства призводив до того, що на перший план висувалися не неповторність кожної особистості, а заклик до принесення у жертву сучасниго покоління заради майбутніх.Стверджувалося, що "якщо людина претендує на звання марксиста і говорить серйозно про правову державу, а тим більше застосовує поняття поняття "правова" до радянської держави, то це означає, що вона відходить від марксистсько-ленінського вчення про державу".Вважалося, що "світле майбутне" прийде лише після знищення класової нерівності, поділу між громадянським суспільством і державою та досягнення залежності між особистим та колективним існуванням. Стверджувалося, більше того, що комуністи не приймають взагалі поняття "правова держава".Теоретики марксизму і практики побудови радянського суспільства не ставили питання про можливий наступний зв"язок між соціалістичною і попередньою капіталістичною державою. У життя було втілене сталінське розуміння держави, згідно з яким професійне управління- управління через держапарат поєднувалося з так званим у ті часи суспільним управлінням,"самодіяльністю" трудящих та трудових колективів, при якому насправді жоден трудящий не мав ніякого впливу на діяльність правлячої верхівки. Це призводило до повної відсутності гарантованості та повної політичної свободи, невідповідності прав та обов"язків громадян, нереальності принципу підлеглості меншості більшості. Громадські організації, такі, як кооперація, професійні, молодіжні, творчі спілки, які за інших умов могли б стати основою розвитку громадянського суспільства й правової держави, були позбавлені самостійності, увійшли до офіційних структур як важелі чи "приводні ремені". А людина, індивід, вмонтувалася у цій структурі як "гвинтик". Статус громадянина з визначеним у Конституції обсягом прав мало що означав у реальному житті. Індивідуальне начало було повністю розчинене у колективному- чи то в громадянському суспільстві, чи то в державі.Насильство над людиною стало суттю державної політики. Держава утвердила принцип:" Заборонено все, крім дозволеного". Право держави перетворилося в команди і накази.Не випадково самі способи (методи) управління дістали назву адміністративно-командних. Обіцянки перевести "кількість" в "якість" так і не було виповнено.

У роки непу було закладено початки громадянського суспільства з багатоукладною економікою, ідеями компромісу та національної згоди. М.Бухарін писав, що радянське суспільство