МОЖЛИВІ МОДЕЛІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ УКРАЇНИ

Сучасне міжнародне становище України лишається доволі складним через вплив різних, часто протилежних чинників. Один з них — розпад таких багатонаціональних держав як СРСР, Югославія і Чехословаччина. Цей чинник істотно змінив політичну карту багатьох регіонів як Європейського континенту, так і Кавказу і Північної Азії. З розвитку подій у країнах, географічно близьких до України, видно, що дезінтеграційний процес далекий до завершення.

Але інший глобальний чинник є економічна інтеграція, яка домінує у Західній Європі, Північній Америці і, у деякій мірі, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де сформувалися потужні ‘інтеграційні поля’(ЄС, НАФТА (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі) і АСЕАН(Асоціація держав Південно-Східної Азії)). Поступово з’являється, зумовлений впливом глобальної економічної інтеграції, новий світовий порядок, який мирно поширюється на нові регіони.

З самого початку Україна була під впливом згадуваних процесів. З одного боку, сама її поява на політичній карті світу — результат розкладання тоталітарної системи, яке являє собою одну з найважливіших геополітичних змін у післявоєнній Європі. Як нова незалежна держава, Україна значно втягнена у вирішення серйозних практичних питань, що визначать її національну життєздатність.

З другого боку, Україна не може ігнорувати глобальний і регіональний інтеграційні процеси, і не має сенсу намагатися вплинути на їх розвиток з метою задовольнити власні національні інтереси.Україна розширила види своєї діяльності в ООН і ОБСЄ( Організація безпеки і співробітництва в Європі), співробітництво з ЄС і НАТО і свою участь в утворенні Пакту Стабільності в Європі. Вона поступово приєднується до процесу регіонального і районного співробітництва. Не має сумнівів у тому, що ведучі держави світу дивляться на сьогоденну Україну як на впливову країну, без якої вже неможливо уявити Європейський краєвид.

На теперішній час у Києва існує декілька можливих сценаріїв поведінки на зовнішньополітичній арені, кожен з яких потягне за собою і певні геополітичні наслідки на континенті.

— ‘Білоруський варіант’. Цей підхід уявляється найбільш зручним з точки зору прийняття конкретних рішень. Дійсно, досить піти на ряд поступок російській стороні у галузі економіки (справа з ‘РАТ ‘Газпром’), погодитися на умови Митного союзу СНД — і цілий ряд гострих соціально-економічних проблем буде тимчасово вирішений. В усякому разі, поточна криза з виплатою боргів Росії, ’чорноморська криза’ і ін. будуть трохи погашені.

Не завадило б, виходячи з міркувань геополітичної рівноваги, урахувати ту роль, яку РФ відвела Бєларусі — роль нового ‘вікна в Європу’. За цих умов положення України набуває нової геостратегічної значущості. Перш за все для структур європейської безпеки. Справа в тому, що силове схиляння України до сфери російського впливу призведе до того, що вікно розшириться до двостулкових дверей. І не варто прогнозувати згасання обопільної підозри між Росією і Заходом. Надто небезпечні загрози йшли із Західної Європи до Росії і, навпаки, надто тривалий час Європа жила під загрозою ядерного удару з боку СРСР. А реінтеграція України у військово-політичний союз з Росією (за білоруським сценарієм) призведе фактично до реанімації Союзу. А це практично миттю викличе відновлення поляризації Європи, призведе до появи нової ‘залізної завіси’ і відверне історичний процес у старе річище, вже не кажучи про тиснення правлячої російської еліти на керівництво України з метою домогтися повної лояльності української влади (аж до спроб встановити ‘потрібний режим’), втрата Україною довіри з боку Заходу(в першу чергу, кредиторів), загострення внутрішньополітичної ситуації.

Отже, у кінцевому рахунку чи є такий варіант ‘виходом’ — запитання, скоріше, риторичне.

— ’Стратегічний партнер НАТО’. Цей шлях більш за все обговорюється зараз, оскільки загострення стосунків з РФ примушує українське керівництво все частіше звертатися за політичною підтримкою до західних партнерів. У даному випадку йдеться не тільки про договір між НАТО та Україною, який, очевидно, буде невдовзі підписаний. Гадається, що і недавня ініціатива керівництва України і Ізраілю про формування специфічного ‘трикутника стратегічного партнерства’ Україна —Ізраіль — США також є наслідком таких пошуків підтримки. У випадку, якщо дана ініціатива буде реалізована як діюча зовнішньополітична схема координації зазначених країн, то ‘чорноморський коридор’ буде трансформований у ‘середземноморсько-чорноморський’.

Разом з тим варіант сателітного ‘коридору впливу’, який ‘світить’ Україні у рамках атлантичної системи безпеки, навряд чи забезпечить їй довіру з боку великих західноєвропейських держав, які шукають власний ‘третій шлях’. А ‘випадіння’ з процесу трансфориації Європи може стати для Києва фатальною помилкою.

—

Стратегія ’ стрижневої держави’. Даний шлях видається найскладнішим, але має ряд стратегічних переваг. Перш за все йдеться про активізацію ролі України як нейтральної держави у європейських інтеграційних процесах, підтримку ініціатив, пов’язаних з утворенням саме європейської моделі військово-політичної і економічної безпеки. Тут Київ може розраховувати на розуміння і підтримку з боку Франції і Німеччини. Важливий момент : наслідком такої стратегії стане переорієнтація Києва у відношенні ‘генеральних донорів’ української економіки і залучення європейських кредитних ресурсів, що дозволить трохи зменшити залежність від ‘американських грошей’ (МВФ (Міжнародний валютний фонд), МБРР(Міжнародний банк реконструкції та розвитку).

Другий, достатньо важливий аспект — підключення до останніх ініціатив європейських держав по створенню нового євроазіатського стрижня Європа — АТР(Азіатсько-Тихоокеанський регіон). Після самміта європейських і азіатських держав, що проходив у Бангкоку(Таіланд), дану стратегію наполегливо намагається проводити керівництво Франції. Візит Жака Ширака в Токіо з пакетом ініціатив і пропозицій про стратегічне трансконтинентальне партнерство Франції