країн союзу і Комісії. Можливо, також необхідно було б мати кращий діалог з Україною. А тоді ж, 12 липня, Асамблея ОБСЄ ухвалила спеціальну резолюцію стосовно України, у якій, зокрема, сказано: «Стосовно ситуації в Україні Асамблея виявила стурбованість у зв’язку з потенційною втратою моменту для прийняття економічних та політичних реформ в Україні внаслідок розпуску реформістського уряду Віктора Ющенка». Таких прикладів на зовнішньополітичному рівні є дуже багато.
Почали проявлятися і інші тенденції - перед світовою публікою у Financial Times Віктор Чорномирдін висловлює своє незадоволення діями Генерального секретаря НАТО Лорда Робертсона в Україні, оскільки Київ належить до сфери впливу Росії і не має чого йому пробувати “дистанціюватися від російського впливу”.
Але найдоленоснішіі події, пов’язані із реалізацією плану Путіна все ж таки відбуваються в Україні.
3. Пропущений удар
Громадсько-політичні організації в Україні, вже звиклися з тим, що між Україною та Росією, постійно має місце якась боротьба за відстоювання національних інтересів. Тема широкомасштабної російської експансії у внутрішні справи України не піднімається особливо голосно, оскільки склалася думка, що вона має надто націоналістичне звучання і може спричинити до певного дискомфорту російської національної меншини.
З цієї причини, в українських засобах масової інформації відкрито не прозвучала жодного разу думка про причетність до ґонгадзеґейту та кучмоґейту російських спецслужб. Натомість, були лише натяки про можливу причетність до ґейтів сусідньої держави. Єдиний, хто в пресі відкрито заявив про організацію Росією ґейтів в Україні, дуже скоро після озвучення плівок п. Морозом у Верховній Раді, це був журналіст і політичний оглядач із Берліна Михайло Осадчук. З боку офіційної Росії не було жодних заперечень чи спростувань і так є до сьогоднішнього дня. Росія чи не єдина країна, з країн Великої сімки, яка не виявила в ґейтах нічого поганого. Також, як виявилося, в перші дні набуваючих розмаху скандалів, вона була набагато краще підготовлена до них, ніж українська влада, більше того, Кремль моментально оцінив роль і важливе місце ґейтів в своїх планах політичної ізоляції України. Для цього потрібно було додатково прикласти зовсім небагато зусиль, щоб отримати на користь Росії максимальні вигоди.
Українська, ні зовнішня ні внутрішня, політична ситуація не може стабілізуватися після нанесених ґейтами ударів. Але є і позитивні наслідки - в політичній системі країни відбулися структурні зміни, кланова складова виглядає ослабленою, адміністративна складова теж достатньо є ослаблена, союз між ними триває далі, як і раніше очолюється президентом, але на радість всього суспільства зросла і зміцніла громадська складова. Лідер адміністративної складової – президент Кучма вистояв, але став очевидно слабшим, проекти про запровадження тотального режиму в країні прийшлося відкласти на невизначений час, союз із клановою складовою значно послабився, принаймі по тих напрямках, які видавалися ще недавно досить міцними. Президент вирішує змінити оточенння, яке не змогло загарантувати його від скандалів. Ставка ним ймовірно робиться в напрямку посилення ролі його родинних зв’язків на внутрішнє політичне середовище. Але дуже вже очевидною стала його запобігливість перед російськими інтересами, можливо Кучма шукав шляхів для покращення відносин з Росією, але це виглядає малоймовiрним, оскiльки політика Кремля до Кучми є дуже побажливою, одночасно з тим до України є, як ніколи, надто жорсткою. Кучма особистою вказівкою, ігноруючи будь-які національні інтереси, розпоряджається продати Запоріжський алюмінієвий комбінат на $32 млн. дешевше, поспішно підписує меморандум про об’єднання енергетичних систем, недавно появилася в ЗМІ інформація про наміри продати російським компаніям “Укртелеком”, який в минулому році був чи ненайприбутковішим державним підприємством із своїми 78 відсотками прибутку, а що він там наобіцяв Росії в ході останніх зустрічей з Путіним, ми скоро дізнаємося, але для інтересів України не варто сподіватися нічого хорошого.
Першим тривогу забив Борис Тарасюк, може вже запізніло, дипломат із 25-річним стажем, який був усунутий з посади міністра закордонних справ. Доступу до великих трибун п.Тарасюк не має, тому його застереження були майже не почуті. Одну із зустрічей він мав в “Центрі політичного прогнозування” у Львові де сказав про існування списку високих українських службовців (його прізвище стояло там на першому місці), звільнення яких з їх посад було б бажаним для Кремля, наступним кроком був протест Росії проти призначення Тарасюка Верховним комісаром ОБСЄ з питань національних меншин. Як він каже, це є один із прикладів здачі інтересів нашої держави під тиском сусідньої країни, і готовий навести чимало подібних фактів.
Якщо спробувати зрозуміти механізм Кучмівської запобігливості, то такий список повинен був прийти не нижче, ніж з адміністрації президента Путіна, а може і безпосередньо був ним погоджений чи складений. Тарасюк переконаний, що керівництво країни (вважай Кучма) повинен відповісти, чому він приймає такі умови (іншої країни) і погоджується з ними.
Сам процес усунення Ющенка, теж відбувався під неперервний акомпонемент збоку Росії. Бо навіть, від поміркованого у висловлюваннях прем’єра, через його прес-секретаря Наталю Зарудну, прозвучало, що проти уряду та прем’єра ведеться інформаційна війна на “замовлення з боку іноземної держави”. Очевидно, що і Ющенко перебував в тому списку осіб, яких Путін вимагав усунути від влади в Україні. Дискредитований ґейтами Кучма вдавав перед Заходом, що він непричетний до усунення прем’єра-реформатора, що це все є тиск місцевих кланів і Росії, яким він не може протистояти. Очевидно, що так, але, згідно тієї інформації, що була в квітні оприлюднена Анатолієм Матвієнком від імені Інституту Відкритої Політики, виглядає, що Кучма
