Психологічна (Л.Й. Петражицікий, Т. Тард) – пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки —потребою підкорятися волі сильнішого, усвідомленням залежності членів роду від жерців і вождів у період зародження держави і права. Держава визначається як спосіб керівництва суспільством видатними особами.

Насильства (Є. Дюрінг) — пояснює походження держави і права процесом завоювання одного народу іншим. Завою-вання, що є законом розвитку природи, потребує захоплен-ня нових територій, а відтак і управління ними. Цю функцію може виконувати держава.

5. Поняття історичного типу держави і права.

Типологія держави і права призначена розподіляти дер-жави та правові системи , які існували й існують нині , на певні групи , що дають змогу розкрити їх найсуттєвіші риси. Сутність держави і права полягає в їх здатності задоволь-няти життєво важливі потреби та інтереси певної спільноти ( класу, народу , соціальної групи ) . Ця соціальна сутність змінювалася з історичним розвитком держави і права. Саме тому їх типи називають історичними.

Історичний тип держави і права являє собою систему суттєвих рис, притаманних тим явищам соціальної дійсності, що виражають їх сутність та історичне призначення.

Історії відомі рабовласницький , феодальний , буржуазний і перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (раніше останній називали соціалістичним ) типи держави і права. До основних причин зміни типів держави і права належать зміна виробничих відносин внаслідок розвитку продуктивних сил , зміна соціально-класової структури су-спільства ; встановлення нового співвідношення соціальних сил, зміна панівної групи суспільства ; зміна соціальної суті держави і права внаслідок переходу державної влади до представників іншого класу чи групи .

Однак характеризуючи зміну одного типу держави і права іншим , треба враховувати і їхню відносну самостій-ність , а саме :

Останній фактор зумовлює існування держав перехідно-го періоду, а також можливість не лише поступової зміни одного історичного типу іншим, а й революційного пере-ходу.

Однак останнім часом у літературі формаційний підхід до типології держав піддається критиці. Натомість визначаються інші критерії типології держави і права. Так, з точки зору ставлення до поступового розвитку держави класифікують на прогресивні , консервативні та реакційні . За способом здійснення владних повноважень — демократичні та антидемократичні (авторитарні). Залежно від змісту зовнішньої політики розрізняють миролюбні та агресивні держави. За відношенням до права держави поділяють на правові і непра-вові.

6. Найголовніші риси держа-ви і права різних соціально-економічних формацій

Кожній класовій суспільно-економічній формації відпо-відає певний історичний тип держави.

Першою в історії була рабовласницька держава, яка явля-ла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав сягає IV — III тисячоліть до н. е. У межах цього типу держави вирізняють держави Старо--давнього Сходу ( Єгипет , Вавилон , Ассирія ) , в яких зберіга-лися пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин зумовили значну економічну роль держави в цих країнах , де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласниць-ких держав досягла в античних державах Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. У рабовласницьких державах існували різні форми правління: монархія , аристократична й демократична рес-публіки. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичного режиму — авторитарна (деспотична). Право за своїм змістом мало суто рабо-власницький характер: раби не були суб'єктом права і прирівнювалися до неживих предметів . Водночас до скарбниці світової право-вої культури увійшли демократичні норми дер-жавного права Греції, класичне приватне (майнове) право Риму тощо.

Феодальна держава виникла у зв'язку із зародженням феодальних виробничих відносин. Основу суспільства ста-новила власність феодала на землю, а держава і право стали інструментами диктатури класу феодалів. Основною фор-мою правління була монархія в різних варіантах (ранньо-феодальна, централізована, станово-представницька). Оскіль-ки центральна влада феодальної держави підтримувалася багатими станами міст, виникли органи станового представ-ництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх відносин. Феодальне право — жорстке, відверто класове, неузгоджене і розпорошене. Значний вплив тут мали релігійно-правові норми.

Буржуазна держава й буржуазне право виникли внаслі-док буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:

- формальне закріплення рівноправ'я, законності, непо-рушності прав людини, свободи приватної власності і дого-ворів, невтручання держави в суспільне життя;

- цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

- зосередження основних зусиль держави в основному на політичних функціях;

- збереження в механізмі держави значних позицій дво-рянсько-поміщицьких сил;

- поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи;

- множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс із дворянством; демократична республіка в країнах, де буржуазія досягла повного панування);

- зростання апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави;

- процес зрощення фінансових монополій з державним апаратом;

- підвищення ролі зовнішніх функцій держави, що часто мають експансивний характер.

І нарешті, держави перехідного від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явилися в процесі поступового чи революційного розвитку суспільства.

Соціальна демократія може існувати лише в такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудя-щих від засобів і результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, де всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів і результатів праці. Отже, суспільство