Церковні статути визначали становище християнської церкви в державі, закріплювали привілеї служителів церкви, фіксували позиції церкви як феодала щодо безпосередніх виробників, за рахунок яких вона існувала. Статути узаконювали право церкви на "десятину" — своєрідну форму податку, який повсюдно одержували церковні організації.

3.4. Князівське законодавство

Діяв ще такий вид права, як князівське законодавство, яке існувало у вигляді грамот, договорів, уставів, прав.

Юридичних грамот князів збереглося дуже мало, в тих що збереглися йшла мова про надання певних торгових привілеїв деяким купцям, надання містам Магдебуржського права.

Князівські грамоти регулювали найрізноманітніші питання, але головним чином це були юридичні норми, які встановлювали певні привілеї.

У договорах князів ми зустрічаємо постанови публічного, міжнародного та приватного права. Прикладом можуть бути договори галицьких князів Андрія та Лева з Пруським орденом хрестоносців від 1308-1316 р.р., Юрія ІІ 1325-1327 р.р. , в яких довічно встановлюється оборонно-наступальний союз України (в особі Галицько-Волинського князівства) та Пруського ордена проти Литви, Польщі та татар. Особливістю цих договорів є те, що в них крім підписів князя, є підписи представників Боярської ради. До грамот прикладено печатки князя та бояр, що їх засвідчили.

3.5. Магдебурзьке право

Зі зміною у ХІІ-ХІV ст. політичної і економічної ролі міст, розквітом ремесел, заселенням їх іноземцями – хозарами, греками, вірменами, поляками, болгарами, євреями, арабами, німцями, скандинавами, вони починають отримувати певні привілеї. Першими їх отримали німці з введенням в кінці ХІІІ ст. німецького (магдебурзького права) у Володимирі. Назва цього права пішла від назви міста Магдебург, якому в 1188 році архієпископ Віхман надав привілей на самоврядування.

Магдебурзьке право виводило німців з-під юрисдикції місцевої адміністрації й підпорядковувало юрисдикції міста Магдебурга.

Норми цього права регулювали управління містом, суспільно – правові відносини, порядок суду та судочинства, визначали заходи кримінального покарання, регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких корпорацій, ремісницьких цехів і торгів.

Цей устрій полягав у тому, що місто з усією своєю територією вилучалось з-під місцевої адміністраційної влади і одержувало самоврядування з власними урядами та судами. Метою самоврядування було те, що місто, не зв'язане адміністраційними обмеженнями, могло вільно розвиватись та доходити повного господарського розвитку. Отримавши магдебурзьке право, місто сплачувало в державну казну назначену суму грошей. Частина натуральних повинностей ліквідувалася, встановлювались єдині податки з ремесел та торгівлі. Місто звільнялося від управління і суду королівських чи великокнязівських намісників.

Варто сказати, що міста з магдебурзьким правом поділялися на дві групи: міста де мала чинність магістратська управа і міста з управою ратушною.

Ратушними містами і містечками керували війти і два, три бурмістра, які виконували функції королівських чи князівських намісників. Магістрат складався з двох колегій — лави, що відала судовими справами, і ради, яка займалася адміністративно-господарськими справами. Члени магістрату називалися лавниками і радниками. Місця в магістратах посіли най заможніші. Магістрат дбав про стягнення податків з млинів, броварень, гончарень та ін.

Судові функції, зокрема по карних справах, виконувала лава, яка під головуванням війта, становила колегію з одинадцяти лавників, для вироку могло бути менше суддів-шість, чотири, навіть три. Процес в містах з магдебурзьким правом був усним, гласним та змагальним. Судочинство велось на польській та латинській мові.(У суді виконували такі функції: комісар виконував рішення суду по переподілу землі, встановлення межових знаків; возний розносив повістки, приводив правопорушників, городничий слідкував за громадським порядком у місті).Бурмістри і радці теж входили до складу магістратського суду.

Суд за магдебурзьким правом фактично відмінний від адміністрації, рада зосереджувала в своїх руках і суддівські і адміністративні функції. Щодо апеляції, то можна зазначити, що вищою апеляційною інстанцією для магістратських судів вважався і суд міст магдебурзьким устроєм. Так для Галичини і Поділля Львівський магістрат був вищим апеляційним судом.

Головна роль в магдебурзькому праві належала війту, який був на чолі міської управи, його призначав король, або місцеві старости.

Бурмістрів, радців, лавників треба було вибирати з місцевого населення – православних або католиків.

В Україні діяла та частина магдебурзького права яка допомагала організувати систему органів самоврядування. А. Кістяковський підкреслював, що "Магдебурзьке право терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним і змінювали його".

Одним із перших українських міст, яке отримало повне магдебурзьке право, був Санок. Привілей цьому місту на німецьке право було надано в 1339 р. грамотою князя Юрія ІІ Болеслава. Вся грамота складена за зразком існуючих документів магдебурзького права. Міщани цього міста на 15 років були звільнені від податків і отримували інші пільги. Пізніше магдебурзьке право було надано іншим містам: Львову (1356) і Камьянець-Подільскому (1374) [3,64].

Отже магдебурзьке право – це один з видів прав вільних міських общин у середньовіччі. За магдебурзького права малі міста отримували самоврядування і судову незалежність, право власності на землю (зазначену у грамоті), пільги ремісникам і торгівцям, право проводити ярмарки, а також звільнення від феодальних повинностей.

Висновок

Після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою української державності, що захиталася в період феодальної роздробленості Русі. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини щодо державного устрою, правових основ, системи управління державою й водночас запобігали захопленню західноукраїн-ських земель Польщею. Тим самим у переломний момент історії вони зберегли в українців, почуття культурної та політичної іден-тичності, забезпечили подальший розвиток руської етнічної спільності і зберегли при цьому