Курсова робота з політології
ПРОЦЕС НАБУТТЯ УКРАЇНОЮ ЧЛЕНСТВА В НАТО
1. ДОСВІД НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА В НАТО КРАЇНАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Рішення про приєднання нових членів до НАТО залежить передусім від політичної волі керівництва цієї організації та до-віри народу до неї. Не існує жорстких вимог щодо набуття членства в Альянсі. Але більшість країн НАТО мають високий рівень розвитку демократії, ефективну економіку та сучасні збройні сили.
Відповідно до статті 10 Північноатлантичного договору його члени можуть за одностайною згодою запросити приєдна-тися до цього Договору будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати в життя його принципи і сприяти безпеці в північноатлантичному регіоні. Основні принципи Північно-атлантичного договору вимагають від його учасників захищати свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості й верхо-венства права.
У той же час членство в НАТО не передбачає обов'язко-вого досягнення західноєвропейського та північноатлантичного рівня розвитку демократичних інститутів. Від бажаючих всту-пити в НАТО вимагається, щоб країна-претендент на вступ прагнула реалізувати принципи демократії та свободи. Най-більш конкретними вимогами щодо членства в НАТО є вимоги до обороноздатності країни, яка бажає вступити в цей воєнно-політичний союз. Кожен претендент на вступ повинен на досить високому рівні самостійно забезпечити свою безпеку і бути готовим частиною свого оборонного потенціалу робити
внесок у колективну безпеку відповідно до вимог статті 5 Пів-нічноатлантичного договору, а також бути здатним брати участь у спільних операціях у складі Альянсу, не пов'язаних із колек-тивною обороною.
Переважна більшість експертів, аналізуючи підготовку країн колишнього Варшавського договору і колишніх республік СРСР до вступу в НАТО, основну увагу акцентували на аспектах, пов'язаних з реформуванням збройних сил, економіки, демо-кратизацією суспільства, виконанням Програми «Партнерство заради миру» і підготовкою громадськості до вступу в НАТО. При цьому поза їхньою увагою залишалися два дуже важливі складники, що істотно впливали на прийняття цих країн у члени Альянсу. По-перше, це вирішення питань, що гаран-тують із боку країн НАТО повну довіру до його нових членів. Одержання такої довіри передбачає прийняття аспірантом у тому чи іншому вигляді закону про люстрацію і відповідно - доко-рінне реформування служб безпеки з урахуванням вимог такого закону.
Наприклад, Естонія почала завойовувати довіру НАТО ще в 1991 p., ліквідувавши структури КДБ на своїй території. У Латвії й Литві також були прийняті закони про люстрацію, і боротьба проти «спадщини КДБ» у цих республіках мала свою специфіку. Одним із перших кроків на шляху вступу в НАТО для Чехії, Польщі й Угорщини були таємні домовленості, а потім і офіційні угоди з Альянсом зі взаємодії спецслужб.
У Чехословаччині, а потім у Чехії (1991 p., 1992 p.) дуже серйозно підійшли до реалізації закону про люстрацію і питань допуску громадян до заходів, що стосуються співробітництва з членами НАТО. У Чехії, наприклад, спочатку для військово-службовців, а потім і для всіх громадян спецслужбами були введені три категорії - А, В, С, які свідчили про ступінь довіри залежно від рівня співробітництва з колишніми структурами КДБ. Для роботи (навчання) за кордоном, а також для призна-чення на керівні посади всередині країни необхідно було отримати документ, що підтверджував можливість «високого ступеня довіри» до даної особи.
Методи забезпечення безпеки, що раніше застосовувалися в Чехії, Польщі й Угорщині, відрізнялися від прийнятих
у рамках НАТО, тому цим країнам довелося змінити всю систему надання доступу до секретних матеріалів і поводження із закритою інформацією. Це теж одна з проблем, з якою зіштовхнулися всі три держави в процесі набуття членства в Альянсі.
Наприкінці 2002 р. в Угорщині завершилася люстрація осіб, що після вступу країни в НАТО матимуть доступ до таєм-них документів Альянсу. Анкету типу «С» повинні були запов-нити не тільки офіцери вищого рангу, а й державні службовці, а також технічні працівники, які сортують вхідні документи.
Сам процес люстрації займає, як правило, мінімум два тижні. Далі протягом місяця перевіряють відповіді, дані в роз-ділах анкети (обсягом 5—10 аркушів), що стосуються членів родини особи, яка проходить перевірку. Керівництво міністер-ства оборони може ознайомитися з різними конфіденційними документами, що надходять із Брюсселя, лише в спеціальних кімнатах, оснащених сучасними засобами захисту. Таким чином, в Угорщині буде забезпечуватися збереження секретів НАТО.
Будь-який альянс завжди формується з членів, послідовних у своєму бажанні стати його членами. Це є запорукою довіри і відкритості альянсу. Якщо претендент у члени союзу, який формується, має масу достоїнств, але викликає сумніви в «благо-надійності», то він видається небезпечним для союзу і загрожує його дієздатності. Ось чому часто «слабкі», але «віддані» пре-тенденти мають значно більше шансів на вступ у НАТО, ніж сильніші, але непослідовні у своєму прагненні до членства.
Країни першої хвилі розширення - Польща, Угорщина та Чехія - почали свій шлях до НАТО майже відразу після зміни їхніх політичних режимів. Пріоритетом у політиці цих країн було прагнення позбутися радянської спадщини.
Особливістю просування цих країн до НАТО була узгодже-ність дій для досягнення поставленої мети. У листопаді 1991 р. президенти Польщі, Угорщини та Чехословаччини на зустрічі в угорському місті Вишеград підписали декларацію про тісну кооперацію своїх країн на шляху європейської інтеграції. Ці країни отримали неофіційну назву Вишеградської трійки. Після розпаду в 1993 р. Чехословаччини на дві держави ця група стала четвіркою.
Вишеградські країни докладали зусиль, щоб переконати НАТО в необхідності його розширення на Схід. Але інерція мислення Альянсу, якому свого часу протистояв потужний Варшавський