Україна, як і інші держави першої та другої хвилі розширення НАТО, має гострі проблеми з фінансуванням реформування збройних сил, тому першочерговим завданням у здійсненні політики переозброєння є проведення модерніза-ції наявного озброєння під стандарти НАТО. У цьому Україна також може розраховувати на безкоштовне отримання надлиш-ків озброєння від інших країн-членів НАТО. Так, є надія отри-мати від Польщі два підводних човни 641 проекту, які ще перебувають у складі сил постійної готовності ВМС Польщі.

Напевно, доцільно зберегти систему змішаного комплекту-вання особовим складом ЗС України у співвідношенні 50% контрактників та 50% призовників зі скороченим терміном строкової служби до 6-8 місяців. Подібну систему комплек-тування ЗС мають такі члени НАТО, як Німеччина, Польща, Данія, Норвегія, Португалія, Туреччина, Іспанія, Угорщина, а також кандидати в члени — Словенія, Латвія, Естонія, Литва, Румунія, Словаччина та інші. Румунія, Німеччина та Туреччина взагалі не планують переходити до повністю професійних ЗС, тому що вважають загальновійськовий призов важливою ланкою зв'язку суспільства зі збройними силами, яка сприяє вихованню нації, що для України також є дуже важливим чинником.

Кінцевою метою реформи, як показує досвід країн-канди-датів, є створення збройних сил, що можуть застосовуватися як для забезпечення національних інтересів, так і в рамках спільних завдань НАТО. Вони повинні мати сучасне озброєння, хорошу підготовку і добре обладнану інфраструктуру. Отже, відповідно до цих вимог основна частина українських ЗС повинна склада-тися з високомобільних об'єднань сухопутних і військово-повіт-ряних сил, структурними одиницями яких є модулі, основу яких становить батальйонна ланка. Можливим є й інший варіант: українські збройні сили можуть складатися з об'єднаних за

територіальним принципом підрозділів, які включають тери-торіальні сили й сили підтримки.

ВМС України розвиває тісне співробітництво з флотами країн НАТО, які щорічно беруть участь у спільних військово-морських навчаннях із суміжними державами Чорного моря. Для ВМС України актуальним є завдання «вирівнювання» свого потенціалу з флотами держав НАТО з перспективою їх вико-ристання в миротворчих операціях за межами Чорного моря. Відповідно до вимог членства в НАТО ВМСУ в недалекому майбутньому повинні умовно поділятися на дві частини, одна з яких за узгодженням з керівництвом НАТО повинна станови-ти сили швидкого реагування, що виділяються за вимогою Альянсу для спільних дій із ВМС інших країн-членів НАТО. Про склад цих сил і їх завдання необхідно вже зараз вести консультації з керівництвом Альянсу.

Звісно, що весь комплекс проблем реформування збройних сил країнами Центрально-Східної Європи не обмежується тільки висвітленими в даному параграфі проблемами. Для ЗС України значна частина заходів, які впроваджуються в цих державах, є новими. Зараз процес реформування ЗСУ триває, і в ході реформи він корегується з урахуванням досвіду країн, які стали чи готуються стати членами Альянсу. Інші держави, які вже набули членства в НАТО, зокрема Чехія, вважають, що процес реформування має перманентний характер і вдосконаленню збройних сил немає обмежень. Це пов'язано зі щорічною зміною обстановки у світі, розвитком науки і техніки, досвідом, отри-маним у ході локальних війн та миротворчих операцій тощо.

Нові завдання ЗС України вимагають нових структур і коректування планів їх реформування з урахуванням досвіду набуття членства в НАТО країнами Центрально-Східної Європи.