Реферат
на тему:
«США та Ірак напередодні війни»
1. З чого усе починалось
А почалося усе ще з кінця літа 2002р., коли віце-президент США Дік Чейні дав зрозуміти, що американська адміністрація не відмовилась від наміру змістити іракського лідера Саддама Хусейна — попри заперечення проти цієї війни впливових арабських держав і навіть союзників США. Залишається визначити лише дві речі — як і коли.
Виступаючи перед ветеранами американської армії у Нешвіллі (штат Тенессі), Чейні сказав, що Ірак нагромадив уже чимало хімічної та бактеріологічної зброї і світ не може чекати, коли ця країна заволодіє ще й ядерною зброєю. На його переконання, “Діяти супроти іракського лідера менш ризиковано, ніж нічого не робити”.
Мало того, Чейі, друга особа у США, натякнув: якщо президенту не вдасться змінити панівний лад у Багдаді, то він, Чейні, розцінюватиме це як провал його президентства. “Ми не залишимо цю справу на розсуд наших наступників”, — твердо заявив віце-президент. Відтак уперше за останній час окреслив перспективи Іраку: після зміщення Саддама територія країни має залишатися недоторканною, і керуватиме у ній демократичний уряд.
Після зустрічі глави Білого дому з найближчим оточенням на техаському ранчо президента оглядачі схилялися до того, що американський уряд змушений був під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин відкласти напад на Ірак до сприятливішого часу. Буш пообіцяв, що його уряд продовжить “консультації з людьми, які поділяють нашу зацікавленість у тому, щоб зробити світ безпечнішим”, а саме Хусейн йому, мовляв, загрожує.
Серед простих американців сьогодні є певна опозиція намірам розгорнути воєнні дії проти Іраку. Вони розуміють, що така війна призведе до жертв серед американських вояків і може викликати нову хвилю терактів на території Сполучених Штатів. Навіть традиційні союзники США у Перській затоці — Саудівська Аравія, Бахрейн, а за ними й Катар — відмовилися надати свої військово-повітряні бази для авіанальотів на Ірак.
До того ж проти війни, заручником якої став би народ Іраку, нині виступають не лише мусульманські держави, Росія чи Китай, але й союзники США по НАТО. Показова у цьому плані позиція Німеччини, де невдовзі правляча соціал-демократія складатиме іспит на виборах до бундестагу.
Берлін у цьому питанні не одинокий у НАТО і Євросоюзі. Завагався навіть найвірніший союзник США — Британія. Міністр закордонних справ цієї країни Джек Стро після техаської наради сказав, що Лондон вітав би зміну керівництва в Іраці, але, загалом беручи, британська політика не ставить перед собою такої мети. “Найкращий шлях — спробувати локалізувати і зменшити загрозу, надіславши в Ірак інспекторів для контролю над озброєнням”, — вважає він. Виступ Чейні західна преса схильна оцінювати як одну з найбільш войовничих заяв, що їх американські політики зробили останнім часом. Скидається на те, що американці( в знач. американська адміністрація — авт.) таки не дадуть Хусейнові спокою, але й не зважаться воювати з ним сам на сам. Вони вичікуватимуть, коли проти Іраку можна буде сформувати коаліцію — на зразок такої, яка воювала в Афганістані.
2. Напередодні великої війни.
“Світове співтовариство знає, що таке добровільне роззброєння. Ми бачили це у ПАР, в Україні, в інших країнах, — заявив після доповіді глави інспекторів ООН Ганса Блікса Раді Безпеки представник США при ООН Джон Негропонте. — Але ми не бачимо цього у випадку з Іраком”(…) У цілому, зазначив Блікс, Ірак співпрацює з інспекторами, допустивши їх усюди, куди вони хотіли потрапити. Але Іракське керівництво, заявив Блікс, прийняло “букву, а не дух” вимог про роззброєння. По-перше, невідомо, де розміщено 6500 бомб і що сталося з нервово-паралітичним газом VX і виготовленими Іраком спорами сибірки. По-друге, в будинку іракського вченого інспектори виявили документи, що стосуються ядерної програми. По-третє, знайдено ракети, здатні нести хімічні заряди. “Це, можливо, верхівка великого айсберга”, — заявив Блікс. Нарешті, в Іраку відбувалися демонстрації проти інспекцій ООН. Протести,, мовляв, не могло бути організовано без санкцій Саддама Хусейна.
“Ми не знайшли свідчень того, що Ірак відновив ядерну програму,— заявив глава Міжнародної агенції з атомної енергетики Мохаммед Ель-Барадеї. — Протягом найближчих місяців інспектори, мабуть, зможуть надати свідчення того, що такої програми в Іраку не існує”. Автори доповідей, таким чином, дали зрозуміти: вони очікують від ООН не санкцій на військову операцію, а мандата на продовження інспекцій.
Реакція Вашингтона виявилась, загалом, передбаченою: Ірак, мовляв, не потребує додаткового часу для роззброєння, і війни не уникнути. Бажаючи переконати у цьому союзників по НАТО, США активізували свої дипломатичні зусилля. Після доповіді Блікса президент США Джордж Буш розмовляв із главами Іспанії, Італії і Великої Британії. Лондон, утім, переконувати осоюливо не потрібно. Міністр оборони Туманного Альбіону Джек Стро заявив, що “Ірак “порушив” резолюцію Ради Безпеки №1441 про роззброєння, ситуація стає дедалі серйознішою”. Не всі союзники Вашингтона, проте, налаштовані настільки войовничо. Лідери Франції і Німеччини наполягають на необхідності мирного розв'язання іракської кризи. Позиція Берліна і Парижа не на жарт розлютила Вашингтон. Міністр оборони США Дональд Рамсфельд навіть сказав, що обидві ці країни представляють “старку Європу”.
Найближчі сусіди Хусейна, схоже, вже змирилися з війною. Міністри закордонних справ Туреччини, Сирії, Ірану, Єгипту та Саудівської Аравії закликали Ірак “Прямо й відверто визнати свою відповідальність за відновлення миру й стабільності в регіоні”. За цим розпливчастим формулюванням стоїть,, мабуть, не так спроба уникнути війни, як бажання продемонструвати своїм народам, що можливості