Сучасні вчені теж дещо по-різному пояснюють сутність та витоки політичних процесів, що визначають суспільний розвиток.

Теоретики світ-системного аналізу

Т. Хопкінс та І. Валлерстайн за результатами власних досліджень роблять висновок про поширення глобального системного хаосу суспільства. З цього хаосу, на їхню думку, має сформуватися новий світовий порядок, риси якого сьогодні ще тільки починають виявляти себе. Сутність цієї теорії була викладена у працях І. Валлерстайна "Сучасна світ-система" та "Століття трансформації: траєкторія світ-системи, 1945-2025"5. На відміну від теорій класичного "лінійного" розвитку, представники світ-системного аналізу вважають, що держави, які перебувають на периферії світ-системи, навряд чи зможуть посісти гідне місце в системі капіталістичної світ-економіки. Це пов'язано з ієрархічно нерівним розподілом у межах капіталістичного виробництва. Такий економічний процес призводить до концентрації політичних, економічних, технологічних переваг в окремих центрах і пояснює величезну нерівність у добробуті як між державами світ-системи, так і в самих цих державах.

На думку прибічників світ-системного аналізу, сучасний світ зазнає радикальних перетворень, які полягають у переході від капіталістичної світ-системи до якісно нової. Про це свідчить зміна в напрямку руху трьох взаємозалежних вікових трендів світ-системи. Їх висхідний розвиток змінився на спадний. Це стосується таких глобальних тенденцій, як централізація та посилення держави, секуляризація релігії та віра в науку, яка була політичним феноменом, оскільки ідеологія ліберального реформізму засновувалася на безмежній вірі у можливості людини.

Наукове дослідження процесів суспільної еволюції потребує, передусім, чіткого визначення категоріального апарату, аналізу понятійної системи щодо проблеми розвитку. Наприклад, в американській політології розвиток ототожнюється з політичною демократією та представницькими інститутами, які засновуються на принципі поділу функцій влади та парламентській системі, що спирається на партії та партійні коаліції. Недоліки такого підходу полягають в ігноруванні провідної ролі держави, відчуженні громадянського суспільства від прийняття рішень.

Політичний розвиток можна охарактеризувати як послідовну зміну якісних станів політичної системи в цілому та її окремих складових. На відміну від нього, політичні зміни виступають як поява нових характерних рис у засобах та характері взаємодії між політичними суб'єктами, між політичною системою та зовнішнім середовищем. Вживаючи термін політичні зміни, ми маємо на увазі, що вони відбуваються у межах існуючої політичної системи.

У контексті проблеми суспільного розвитку дуже часто вживається термін "трансформація суспільства". Так, Т. Заславська у праці "Трансформаційний процес в Росії" констатує, що соціальна трансформація - це радикальна та відносно швидка зміна соціальної природи та соцієтального типу суспільства.

Український вчений С. Катаєв вважає, що термін "трансформація суспільства" дає змогу комплексно охарактеризувати сутність процесів, що відбуваються у суспільстві. На думку В. Горбатенка, категорія "системна трансформація" означає подолання суспільних, політичних, структурних суперечностей та проблем даного суспільства засобом його виходу за рамки власної соціальної організації, що передбачає кардинальну зміну векторів її руху, способів мислення та дії суб'єктів.

Таким чином, термін "суспільна трансформація" охоплює весь процес руху суспільства, різновекторні зміни. На відміну від цього, поняття "модернізація суспільства" розглядає аспект вдосконалення суспільства, його поступу. Поняття "модернізація" акцентує увагу на покращенні соціальних інститутів, що відокремлює його від таких категорій, як "розвиток", "зміна", "трансформація".

Теорія модернізації базується на комплексному поєднанні різноманітних історичних підходів до суспільного розвитку та сучасних наукових розробок. Серед її засновників є С. Ліпсет, Г. Алмонд, Д. Ептер, Л. Пай, С. Хантінгтон, Ш. Ейзенштадт та ін. Розглядаючи зміст їх праць, можна зробити висновок, що термін "модернізація" вживається в таких основних значеннях: 1) як назва комплексу прогресивних суспільних змін; 2) як сукупність економічних, політичних та культурних змін, що відбувалися на Заході з XVI ст. та досягли кульмінації у XX ст., втілившись у так званому сучасному (на відміну від традиційного) суспільстві; 3) як визначення намагань слаборозвинених суспільств наздогнати передові за тими чи іншими методиками.

У сучасних працях українських вчених дедалі більшої популярності набуває постмодерністський підхід до проблем суспільно-політичного розвитку. Так, на думку С.Катаєва, основні риси постмодернізму полягають у поєднанні класичних і модерних принципів. Класичні теорії займалися створенням універсальних теорій, модернізм базувався на увазі до унікальності окремих явищ, постмодернізм стверджує плюралізм засад, багатоманітність підходів.

Водночас термін "постмодернізація" часто вживається для означення нового типу входження у майбутнє - модернізації на основі власної традиційної ідентичності. Серед західних дослідників концепції постмодернізації можна назвати Д. Крузе та Р. Інглехарта. Сутність модернізації Р. Інглехарт вбачає у заміні авторитету релігії авторитетом держави. Постмодернізація, на його думку, - це рух від авторитету держави - до авторитету традиції, до зростання ролі традиційних цінностей та зменшення ролі раціоналізму в житті людини. Таким чином, знову за гегелівською діалектикою, розгортається спіраль суспільного розвитку від традицій (класичне суспільство) - до раціоналізму (суспільство модерну), і знов, від раціональності - до традицій (постмодерністське суспільство), але до традицій більш високого рівня, традицій, які сконцентрували в собі позитивний досвід історії людства.

З точки зору постмодернізму суспільні системи не можуть оцінюватися в поняттях "розвинені - відсталі", їх треба розглядати як "функціональні - нефункціональні", тому постсучасним може бути суспільство, яке здатне забезпечити свою стабільність, життєздатність та розвиток на основі будь-яких підходів. Моделі здійснення модернізації поділяють на органічні та неорганічні, стихійні та цілеспрямовані.