Неорганічні методи здійснення модернізації властиві країнам, що затрималися на стадії традиційного суспільства і тепер здійснюють перетворення "навздогін". При неорганічній модернізації суспільство стикається з цілою низкою проблем, таких як зіткнення традиційних норм та цінностей з цілями модернізації, втрата ідентичності, значна поляризація різних елементів суспільного розвитку, домінування адміністративно-бюрократичного апарату як суб'єкта модернізації, пасивність громадянського суспільства у ставленні до перетворень.

У контексті дослідження сучасної, некласичної модернізації суспільства надзвичайно актуальним виявляється синергетичний метод. Саме він розкриває сутність феноменів самоорганізації, нелінійності глобальної еволюції. Функціональні положення теорії самоорганізації, яку німецький фізик Г. Хакен запропонував у 1973 р. назвати синергетикою, викладені в працях І. Пригожина, Г. Ніколаса, І. Стенгерс, Г. Хакена.

Синергетика критично переглядає лінійну модель соціального прогресу. Тому дуже важливо оцінити її методологічний потенціал відносно інших методів дослідження соціумів. По-перше, синергетика спрямована не на існуючі процеси, а на ті, що тільки виникають. Наприклад, розглядаються моменти виникнення порядку з хаосу. Саме це має величезне значення для сучасного українського суспільства, стан якого багатьма вченими та практиками оцінюється як хаотичний, безплідний динамізм.

По-друге, синергетика дозволяє побачити світ у незвичайному ракурсі, оскільки за основу беруться такі категорії, як відкритість, нестабільність, нелінійність. Виявляється, що складноорганізованим системам не можна нав'язувати шляхи розвитку. Необхідно зрозуміти, як сприяти їх власній еволюції. Практика доводить, що великі зусилля можуть виявитися марними, або навіть шкідливими, якщо вони суперечать тенденціям саморозвитку складної системи.

Суспільно-політичні аспекти взаємодії порядку та хаосу надзвичайно чітко виявляються в сучасних процесах глобалізації. Відомий американський журналіст Т. Фрідман у своїй книзі "Усвідомлення глобалізації. Лексус та Оливкове дерево" пише, що глобалізація - це безперервна, безкомпромісна інтеграція ринків, національних держав та технологій до такого рівня, який робить можливим більш швидкий, глибокий та дешевий рух індивідуумів, корпорацій та національних держав до світового співтовариства та зворотній рух його до індивідуума, корпорації та нації-держави.

У часи "холодної війни" головним показником розвитку було вирішення ідеологічного питання: ви за соціалізм чи за капіталізм? Головне питання глобалізації - якою мірою ви пов'язані з іншими? Провідні економісти періоду глобалізації Й. Шумпетер та А. Грошв вважають, що найкращим виходом є вивільнення стихії капіталізму. Й. Шумпетер, що був міністром фінансів Австрії, а нині є професором Гарвардської школи бізнесу, сучас-ну економіку розглядає як "творче руйнування", тобто безперервний процес заміни застарілих структур більш ефективними. Таку ж думку стверджує американський політолог Д. Аптер: "Політична нестабільність у соціальному сенсі ви-робляє дух творчості та інновацій".

Взаємозв'язок порядку та хаосу надзвичайно чітко виявляється саме в процесі модернізації суспільства. Так, на думку українського вченого М. Михальченка, стратегічні цілі модернізації полягають у досягненні стабільності суспільної системи. Нестабільність (хаос) також виступає як необхідний елемент політичного процесу. Бо дуже часто стабільність може переростати в стагнацію, що гальмує суспільно-політичні процеси. І тоді головним чинником прогресивних змін стає нестабільність як пошук нових моделей розвитку.

Таким чином, на перший план виступає таке поняття, як самоорганізація складної системи, творчий синтез порядку та хаосу. На думку одного з авторів синергетичної теорії Г. Хакена, систему можна назвати здатною до самоорганізації, якщо вона без специфічного зовнішнього впливу створює просторову, часову або функціональну структуру. У випадку самоорганізації система вступає у неспецифічну взаємодію з іншими, зовнішніми щодо неї.

Системи, здатні до самоорганізації, мають такі властивості, як відкритість та не лінійність. Відкритість в синергетиці означає наявність постійного обміну системи з середовищем, речовиною, енергією, інформацією. Щодо соціальних систем, специфіка такого обміну полягає в тому, що він здійснюється не тільки на периферії, але в кожній точці даної системи, має місце взаємопроникнення різних середовищ.

Виходячи з цього, аналіз рівня відкритості суспільних систем, їх політичного життя має охоплювати всі суспільно-політичні елементи - від одиничних (відкритість людини) - до всезагальних (відкритість суспільства, держави).

Проблема відкритості суспільства розглядалася такими видатними вченими, як К. Поппер, П. Бергсон, Ю. Габермас, Дж. Сорос. К. Поппер, наприклад, прямо пов'язує відкритість суспільства зі здатністю до "самореформування та самовдосконалення". Ю. Габермас політично функціональну відкритість розглядає як механізм "перетворення державної влади на механізм самоорганізації суспільства. Ідея самоорганізації, що ґрунтується на громадській комунікативності вільно об'єднаних членів суспільства, таким чином вимагає подолати відчуження держави та суспільства. Вони стають елементами єдиної системи самоорганізації та розвитку соціуму. Тенденція до подолання дихотомії "держава - суспільство" зароджується наприкінці XIX ст., коли формується взаємозалежність держави та економіки. Вона виявляється в їхньому юридичному віддзеркаленні, з одного боку як неокорпоративістське "усуспільнення держави" з позицій новонароджених корпорацій, а з іншого - як "одержавлення суспільства", що стається внаслідок політики втручання з боку більш активної держави. Саме процес самоорганізації суспільства демократичними засобами долає розділення держави та громадянського суспільства на підставі фактично посталого функціонального взаємопроникнення обох систем.

Таким чином, проблема способів реалізації та перспектив модернізації українського суспільства потребує, перш за все, його оцінки з точки зору здатності до самоорганізації. Навіть побіжне ознайомлення з історією нашого суспільства переконує в тому, що воно має недостатню відкритість, бо його розвиток в основному проходить в умовах закритих систем - від жорстких авторитарних форм до хаотичного стану.

Змінити цю тенденцію можливо лише впроваджуючи відкритість на всіх рівнях суспільної системи. Це потребує, перш за все, формування громадянського суспільства як механізму самоорганізації та саморозвитку як кожної особистості,