Виборча система – це спосіб, у якій розподіляють депутатські мандати між кандидатами на ці посади залежно від результатів голосування. Таких способів (виборчих систем) є декілька. Цікаво, що якщо кожен з них застосовувати до одних і тих же результатів голосування, то можна було б одержати відповідну кількість результатів.

Мажоритарна система історично виникла першою. В її основі лежить принцип більшості: обраним вважається той кандидат, який одержав встановлену законом більшість голосів. На практиці застосовуються три різновиди цієї системи, а саме: мажоритарна система абсолютної більшості, відносної більшості та кваліфікованої більшості.

За мажоритарною системою абсолютної більшості обраним вважається той, хто набрав абсолютну більшість голосів, тобто більше половини (50% + 1 голос) від загальної кількості подання і визначених дійсними по даному виборчому округу голосів виборців.

Мажоритарна система відносної більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав більше голосів, ніж кожен з інших кандидатів окремо. Особливістю цієї системи є те, що обраним може бути кандидат, який одержав відносну більшість голосів, яка, у той же час, належить абсолютній більшості виборців.

За мажоритарною системою кваліфікованої більшості переможець повинен одержати обумовлену більшість голосів, яка перевищує половину голосів (2/3, 3/4, 4/4) виборців. Через складність одержання такої кількості голосів ця система на практиці застосовується досить рідко.

Той чи інший вид мажоритарної виборчої системи формування законодавчих органів існує, наприклад, у США, Англії, Франції.

Сутність пропорційної виборчої системи полягає у тому, що вона вимагає розподіляти депутатські мандати між виборчими об’єднаннями (партійними списками кандидатів) пропорційно кількості голосів, поданих за кожний список. На виборах, що проводяться за цією системою, кандидати в депутати висуваються виключно політичними партіями у вигляді партійних списків, і виборці голосують не за окремих кандидатів, а за той чи інший партійний список у цілому. Для визначення кількості мандатів, що їх одержує (виборча квота), який визначає найменшу кількість голосів, необхідних для обрання одного депутата. Якщо за квотою одержаних партією голосів вистачає на заміщення двох місць, їх займають перші два кандидати з партійного списку, якщо трьох місць – перші три кандидати і т.п.

Отже, при обранні за мажоритарною системою однієї половини депутатів Верховної Ради України виборці мають можливість оцінювати індивідуальні характеристики і можливості конкретних осіб, які претендуються на здобуття депутатського мандату. Обираючи решту депутатів за пропорційною системою, виборці фактично мають виявити свою довіру до певних політичних партій або їх блоків.

Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 р. встановлює (ст.1), що вибори вказаних суб’єктів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, а виборчий процес здійснюється на тих самих засадах, що й виборчий процес при формуванні Верховної Ради України.

5. Загальні засади виборчого процесу в Україні

Законодавство України встановлює загальні засади виборчого процесу, серед яких:

вільність і рівноцінність висування кандидатів на виборні посади означає, що всі суб’єкти, яким відповідно до закону подано право висувати кандидатів на виборні посади, визначають їх самостійно і ніхто не має права рекомендувати або наполягати на висуненні якоїсь іншої кандидатури. При цьому таке право належить рівною мірою всім вказаним суб’єктам.

Наприклад, право висувати кандидатів у народні депутати України надається широкому колу суб’єктів, які фактично можуть представляти різні суспільні прошарки, а саме:

а) окремим політичним партіям. Відповідно до ст.2 Закону України “про об’єднання громадян” політична партія – це об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їхньому складі;

б) виборчим блокам партій, тобто об’єднанню декількох політичних партій, які на основі низки загальних для них політичних цілей дійшли згоди висунути у даній виборчій компанії єдиний список кандидатів у народні депутати;

в) кожному громадянинові України. Будь-який громадянин України, що має право обирати і бути обраним, може особисто висунути свою кандидатуру у народні депутати України;

г) зборам громадян, наприклад, зборам жителів населеного пункту, вулиці тощо;

д) трудовим колективам, тобто всім працівникам, які здійснюють свою трудову діяльність на даному підприємстві, в установі організації;

гласність, яка вимагає забезпечити широкого інформування у засобах масової інформації про всі події, пов’язані із виборами народних депутатів України;

відкритість передбачає можливість знайомитися з усіма документами;

свобода агітації покликана гарантувати політичним партіям і угрупуванням, а також окремим кандидатам у народні депутати України та їхнім прихильникам вільно за допомогою усіх дозволених законом засобів (наприклад, телебачення, преси, організації та проведення передвиборних мітингів, розповсюдженні плакатів, листівок) знайомити виборців із змістом, перевагами своїх передвиборних платформ, закликати їх віддавати свої голоси і т.п.;

рівні можливості всіх кандидатів у проведенні виборної компанії передбачають, наприклад, надання кожному з них рівних сум з державного бюджету на забезпечення їхніх виборчих кампаній, однакового часу для виступів на державному телебаченні та радіо;

неупередженість до кандидатів означає недопустимість для вказаних у статті суб’єктів, які, по суті, виступають від імені держави, порівнювати недоліки чи переваги кандидатів, створюючи тим самим переваги у проведенні виборчої кампанії для одних кандидатів за рахунок інших.

6. Абсентеїзм

Закінчуючи розмову про вибори, доцільно звернути увагу на те, що останнім часом все більшого поширення набуває абсентеїзм,