або "оточення", як пише Джеймс Росено, - це послідовність вчинків і дій, що відбуваються у зовнішньому середовищі навколо внутрішньої системи, але імпульсом для яких слугують події у внутрішній системі. Таким чином "виходи", або результат, у міжнародній системі - це послідовність вчинків та дій, які розпочинаються у зовнішньому середовищі навколо внутрішньої системи і тривають або закінчуються в ній. "Входи" внутрішньої системи - це послідовність вчинків і дій, що відбуваються у внутрішній системі, але імпульсом для них слугують події зовнішньої системи. Звичайною мовою "виходи" означають зовнішню політику, яка може бути прямою чи непрямою. Якщо зовнішня політика формується як результат осмисленої внутрішньої політики і відповідає її цілям, то це пряма внутрішня політика. Коли зовнішня політика формується переважно під впливом зовнішнього середовища, то це непряма зовнішня політика. Джеймс Росено підкреслює, що його міркування мають емпіричний характер і можуть змінюватися разом із світовою політичною системою".
Наприкінці 90-х років, у період масової комп'ютеризації, "входи" і "виходи" політики Джеймса Росено поступилися місцем гуманітарній термінології. Але принцип аналізу міжнародних подій під кутом зору внутрішньої політики і навпаки залишається актуальним і сьогодні. Причому найбільшу зацікавленість викликають, як правило, не поодинокі події, а явища, що повторюються. На особливу увагу заслуговують, наприклад, президентські та парламентські вибори, що відбуваються майже в усіх країнах на національному рівні, тобто у внутрішніх системах. Хоча це явище національного характеру має однакове або близьке значення для формування внутрішньої політики будь-якої країни, воно по-різному впливає на зовнішню політику держав та її політичне оточення. Не можна, скажімо, порівняти політичні наслідки президентських виборів у США, і Болгарії. Водночас для Балканського регіону болгарські події можуть мати більшу вагу, тому що внутрішньополітична ситуація цієї країни - один із вирішальних факторів політичної ситуації регіону в цілому.
Як бачимо, реальний вплив певного внутрішньополітичного явища у тій чи іншій країні залежить від багатьох специфічних для цієї країни обставин -передусім геополітичних та економічних. У конкретний історичний період ці обставини визначають рівні зовнішньополітичних відносин.
У внутрішній політиці розрізняють два рівні відносин: регіональний (події та процеси відбуваються у межах однієї країни, суб'єкти діють на рівні окремого регіону) та національний (події та процеси загальнодержавного значення, дії суб'єктів регіональних політико-адміністративних утворень виходять за рамки регіону). У міжнародній політиці розрізняють відносини двох рівнів - регіональний (суб'єкти - суверенні держави) та глобальний (суб'єкти - певні регіони світу).
Зважаючи на тісний міжрівневий взаємозв'язок, який утворився у міжнародній політиці, сучасні дослідники піддають критиці традиційні підходи до аналізу міжнародних подій. У спрощеному вигляді, якщо предметом дослідження є внутрішня політика відносно свого міжнародного оточення, вона виступає як ситуація змінна, а її міжнародне оточення - як ситуація -константна. І навпаки, якщо досліджуються явища міжнародної політики, то вона, звичайно, є змінною ситуацією, у той час як суб'єкти, що її формують, виступають константними.
Суверенні держави розглядаються як монолітні одиниці, і те, що відбувається всередині цих одиниць, має другорядне значення відносно їхнього оточення. Внаслідок цього аналізуються лише поверхові явища та структури, що їх зумовлюють.
Така методологія задовольняла класичні дослідження монополярних, біполярних та мультиполярних міжнародних систем. Але виявлення глибинних процесів формування зовнішньої політики потребує інших принципів, вимагає застосування аналізу особливостей внутрішньої політики суб'єктів та їхнього впливу на процеси вищого рівня ієрархії.
ПЕНЕТРАТИВНІ СИСТЕМИ ВОЛЬФРАМА ХАНРІДЕРА
Американський дослідник Вольфрам Ханрідер вважає, що хоча національні держави й надалі залишаються основними дійовими особами світової політики, природа національної держави та політичних процесів у міжнародній системі змінилася і потребує переосмислення.
По-перше, багато національних дійових осіб у сучасній міжнародній системі розподіляють зовнішню та внутрішню політику. Значно вплинула міжнародна система на повоєнні окупаційні режими у Німеччині та Японії, Сполучених Штатів Америки у Південному В'єтнамі, сучасну політику в Боснії тощо. Зовнішньополітичні події та обставини безпосередньо впливають на
формування пріоритетів, які традиційно були і- є об'єктом уваги національних інституційних структур.
По-друге, діяльність сучасних регіональних міжнародних організацій, котрим притаманні як наднаціональні, так і суто локальні риси, часто не тільки розмиває межу між національними та міжнародними справами, але підміняє функції держави. Як приклад/такого регіонального врегулювання, можна взяти досвід Міжнародного валютного фонду в країнах з перехідною економікою. Саме явище регіоналізму^ - проміжний рівень між внутрішньою та зовнішньою політикою.
По-третє, сама природа національної держави зазнала певних змін. Міцна оболонка, що колись існувала навколо кожної національної системи, захищаючи її від зовнішніх впливів, у результаті суцільної інформатизації та тотального проникнення засобів масової інформації, сьогодні практично зникла.
Усе це зумовлює зростання причинного зв'язку між внутрішніми і зовнішніми чинниками зовнішньої політики, а також міжнародною та зовнішньою політикою. Практичні наслідки зовнішньої політики так чи інакше зосереджуються на середовищі, у якому перебуває національна держава у міжнародній системі.
Мотиваційні аспекти зовнішньої політики неодмінно повертаються до внутрішніх політичних процесів та до сприйняття зовнішніх умов 'як основи вибору альтернативи. Тут немає протиріччя з теорією Джеймса Росено.
Крім того, діалектичний характер будь-яких явищ сучасної політики вимагає підходів до їхнього аналізу у різних площинах, що якоюсь мірою забезпечить об'єктивність. Провідну роль тут відіграє моральний аспект зовнішньої політики, держави. Зовнішньополітичні стратегії обов'язково повинні базуватися на певних харизматичних переконаннях, на усвідомленні месіанської ролі такої політики у світі. Причому це й моральний фактор.
Регіоналізм у даній роботі розуміється як події та процеси регіонального значення для даної країни, де суб'єктами є політичні формування, що не виходять за Масштаби певного регіону. Поширене нині у політологічних дослідженнях