Протягом 1904—1907 рр. героїчний опір німецьким колонізаторам чинили племена героро і готтентотів у Південно-Західній Африці (нинішня Намібія). Німці жорстоко розправилися з повстанцями — із 300 тис, готтентотів живими залишилися тільки 60 тисяч. Інакше склалася доля ефіопського народу. Італійські колонізатори зазнали нищівної поразки в битві при Адуа. Італія мусила визнати незалежність Ефіопії. Але це був виняток. Більшість національно-визвольних рухів у тогочасній Африці закінчилася крахом.

Країни Центральної і ГІівденно-Східної Європи.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА. На початку XX ст. більша частина народів ГОвдеио-Східної Єаропи ще залишалися під гнітом Австро-Угорщини та Османської Імперії.

До складу монархії Габсбургів входили хорватські, словенські, частина сербських і румунських земель. Туреччина зберігала контроль над Албанією та деякими іншими країнами.

Австро-Угорщину часто називали «клаптиковою імперією», тому що на її території ні одна з підлеглих країн не складала навіть чверті загальної кількості населення. Найчисельнішими були австрійці (23,5%) та угорці (19,1%). далі йшли чехи й словаки (16,5%). серби й хорвати (16,1%). поляки (10%), українці (8%), румуни (6,5%) та інші.

Крім національної відмінності існувала й релігійна: австрійці, італійці та поляки були католиками, чехи й німці— протестантами, хорвати — мусульманами, українці—православними або уніатами.

Відповідно до домовленості Австрії з Угорщиною про об'єднання 1867 р. Австро-Угорщииа вважалася дуалістичною (двоєдиною) монархією австрійців й угорців. Австрійський імператор Франц Йосип був одночасно угорським королем. Він видавав законодавчі акти, затверджував склад уряду, а також був головнокомандуючим австро-угорської армії- Кожна з країн мала свої парламенти й уряди, що затверджувалися імператором. Спільними були лише міністерства — військове, іноземних справ та фінансів. Загального виборчого права не існувало- Правом голосу користувалися ті, хто мав яке-небудь майно;

голосування було відкритим. В районах компактного проживання деяких національностей існували свої конституції, діяли місцеві парламенти, органи самоуправління.

17

Уряд Австро-Угорщини намагався покінчити з національним рухом, подавити прагнення народі до незалежності. Декілька разів він розпускав місцеві парламенти та органи самоуправління. Так, зокрема 1912р. було розпущено парламент Хорватії і припинено дію конституції в 1913 р; те ж саме сталося з чешським парламентом. В результаті в країні загострилися національні й соціальні суперечності.

Тим часом на південному сході Європи існували національні держави: Греція, Румунія, Сербія, Болгарія (з 1878 р.). В економіці та соціальній структурі населення кожної з них були значні відмінності, наприклад, Греція мала великий торговельний флот, а національна буржуазія займалася широкою міжнародною торгівлею.

У Румунії влада належала поміщикам і великим землевласникам. Болгарія і Сербія, навпаки, не мали великих землевласників, бо поміщицькі землеволодіння тут розпалося внаслідок російсько-турецької війни 1877-1878 рр. У маленькій Чорногорії зберігалися елементи патріархальних відносин. Спільними у балканських народів було те що всіх їх визискував європейський капітал. Між великими державами не вщухало гостре суперництво за вплив на Балканах, їм постійно загрожувала австро-німецька агресія. БАЛКАНСЬКІВІЙНИ.

На початку XX ст. стало ясно, що турецьке панування над деякими балканськими народами підходить до кінця, в березні 1912р. Болгарія і Сербія уклали договір про взаємодопомогу в разі нападу на одну з цих країн. Метою дововору була війна з Туреччиною- В травні до цього до говору приєдналася Греція а пізніше — Чорногорія.

Війна з Туреччиною розпочалася в жовтні 1912р. Протягом місяця турецькі сили були розгромлені в Македонії, Косові, Північній Албанії та інших стратегічних районах. З грудня Туреччина попросила перемир'я. В Лондоні відкрилися мирні переговори, але в лютому 1913-го воєнні дії знову відновилися. Однак після падіння Андріанополя Туреччина знову змушена була просити миру. ЗО травня Османська Імперія і балканські держави підписали в Лондоні мирний договір- Туреччина зазнала цілковитої поразки

Міжнародні відносини наприкінці ХІХст. На початку XX ст.

ПРИШИЙ СТВОРЕННЯ ДВОХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИ^ШИХ БЛОКІВ.

Зовнішня політика великих індустріальних держав у кінці XIX — на початку XX ст. повністю підпорядкувалася їхнім економічним інтересам —боротьбі за ринки збуту товарів і капіталу, використання дешевої робочої сили та вигідних джерел сировини.

Велике значення мало також наростання революційного і національно-визвольних рухів, намагання правлячих кіл подолати внутріполітичні кризи у своїх країнах шляхом тоталітаризації економіки та підготовки до війни.

Нерівномірність економічного й політичного розвитку цих держав при звела до посилення боротьби між ними, найгостріші суперечності виникли між Великобританією і Німеччиною.

Великобританія володіла найбільшою кількістю колоній і займала перше місце в світі за обсягом зовнішньої торгівлі та вивезення кіпіталу. При поділі світу Німеччина дістала колоній значно менше, ніж інші держави. Але в 90-х рр. ХЕХ ст. вона, завдяки швидкому розвитку промисловості, випереджала Великобританію за обсягом виробництва. Правлячі кола Німеччини стали на шлях докорінного переділу світу на свою користь. Однак їхні інтереси наштовхнулися на протидію Великобританії.

На початку XX ст. союзниками Німеччини в Європі були Австро-Угорщина та Італія. . . У 1882 р. вони утворили Троїстий союз. Італія поступово почала відходити від тісного співробітництва з цими країнами.

Німеччині й Австро-Угорщині протистояв російсько-французький союз, укладений, 1892 р. В умовах загострення англо-німецьких суперечностей Великобританія йде на зближення з Францією та Росією. 1904 р. підписується англо-французька угода під назвою Антанта, яка регулювала колоніальні претензії держав-учасниць. Франція визнала панівне становище Великобританії в Єгипті, а та, в свою чергу пообіцяла не чинити пете шкод Франції в захопленні Марокко.

1907 р. було укладено англо-російський договір, який передбачав розподіл сфер впливу між цими державами в Ірані. Афганістані та Тібеті. Таким чином 'у Європі сформувалися дм блоки — Троїстий Союз і Антанта. Вони готувалися до війни за переділ світу. '

ПЕРШІ