Зараз соціальними субвенціями держави, що реалізуються через численні дотації, на житло, комунальні та транспортні послуги, видатки на медичне обслуговування, освіту, розвиток аграрного комплексу і т.д., користується за принципом рівного доступу все населення - і бідні, і багаті верстви. Причому рівень споживання соціальних благ і послуг заможними верствами населення України значно вищий від тих, на кого ці субвенції мали б бути спрямовані безпосередньо.

Державні дотації, наприклад, компенсують 80% витрат на утримання житла. Для зменшення видатків з державного бюджету за даною статтею потрібно, на нашу думку, поетапно підвищувати квартплату з урахуванням рівня доходів сімей.

Певну економію видатків бюджету може дати удосконалення системи соціального захисту населення, якщо її основу становитимуть не індивідуальні доходи, а середній доход на члена сім'ї. Цей показник повинен стати основою призначення соціальної допомоги. Такий порядок вже впроваджується з 1 червня 1995 р. Цільова грошова допомога на прожиття призначається непрацездатним громадянам, які отримують пенсію, у сім'ях, де середньомісячний сукупний доход члена сім'ї за три попередні місяці не перевищував 2100 тис. крб. Із зазначеного періоду доходи малозабезпечених людей матимуть таку структуру: 2100 тис. крб. - мінімальна пенсія з різними доплатами плюс (за обстеженням для самотніх непрацездатних) 750 тис. крб. і плюс субсидії (на квартплату, телефон тощо), які реально не надаються, але зменшують вартість оплати комунальних послуг. Такий підхід до соціального захисту забезпечує цільову допомогу і раціональніше використання бюджетних видатків на соціальні потреби.

У 1995 р. і наступних роках невідкладним завданням є реформування системи пенсійного забезпечення у напрямі ліквідації зрівнялівки, яка склалася, коли практично не брався до уваги стаж роботи г рівень зарплати до виходу на пенсію. Звичайно, це реформування не дасть швидкого ефекту, позитивні моменти проявляться тільки у майбутньому.

Найближчим часом належить започаткувати глибоку перебудову системи соціального страхування. Розробляється механізм створення трирівневої страхової системи, яка дасть змогу частково перенести видатки за цією статтею з державного бюджету на місцевий рівень, а також на доходи підприємств і громадян. Проте треба мати на увазі, що сьогодні в Україні заробітна плата більшої частини зайнятих у народному господарстві не виконує навіть відтворювальної функції, тому її не можна розглядати як значне джерело для соціального страхування. Необхідне значне збільшення зарплати працюючих за наймом з одночасним перенесенням на неї-фінансування частини витрат із соціального страхування і переважної частини раніше безплатних пільг, що надавалися за рахунок бюджетних коштів.

Удосконалення механізму державного управління, в тому числі й соціальним захистом, можна також розглядати як важливий напрямок економії державних видатків. Системою соціального захисту займаються в Україні Міністерство праці, Міністерство соціального захисту. Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування. Фонд зайнятості, відповідні підрозділи міністерств економіки та фінансів. Така розгалужена і водночас вузькоспеціалізована система дається державі надзвичайно дорого. Крім цього, вона затрудняє проведення узгодженої соціальної політики. Тому планується утворити єдину Державну комісію з питань соціальної політики, яка виконуватиме функції координаційної роботи та реформування системи соціального забезпечення і соціального страхування.

Суттєву економію державних видатків може дати посилення контролю за використанням коштів позабюджетних фондів (пенсійно-го, чорнобильського, місцевих тощо). Ці фонди фактично доповнюють державний бюджет. Для багатьох із позабюджетних фондів харак-терне нецільове використання фінансових ресурсів, що засвідчують дані перевірок Головним контрольно-ревізійним управлінням.

Необхідно посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів, це сприятиме економному використанню не тільки позабюджетних фондів, а й державних видатків загалом.

Потребує змін і механізм надання позик з державного бюджету. Тільки за чотири місяці 1995 р. ця позиція бюджету виконана на 103%. За попередніми підрахунками, на цілі, не передбачені бюджетом, за цей період використано близько 400 трлн. крб. Якщо на цю проблему не звертати уваги, то може повторитися ситуація 1993 р., коли бюджетні позики були заплановані у розмірі 2% річних витрат бюджету, а фактично до кінця цього року вони становили 23% , що значною мірою вплинуло на розгортання інфляції в Україні.

Суттєво зменшити державні видатки можна шляхом раціонального використання фінансових ресурсів державного бюджету на утримання армії та воєнізованих формувань. Верховна Рада готує законопроекти, які мають на меті посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за нецільове використання коштів, виділених на фінансування армії та міліції.

Особливості фіскальної політики у 1995 р. і наступних роках: збільшення надходжень до держбюджету

Важливе значення має розширення можливостей збільшення доходів держбюджету. Вони формуються за рахунок податків, державних позичок та емісії паперових грошей. В умовах перехідного до ринку періоду вимагається обмежити податкові платежі з доходів підприємств. Інакше підприємства просто не зможуть вийти з кризи і фінансової скрути. Одночасно потрібно вводити й нові податки, які б не суперечили цілям та інтересам демократичного суспільства. Наприклад, таким новим податком для населення міг би стати так званий військовий податок. Його повинні сплачувати фізичні особи, котрі звільняються від проходження військової строкової служби (за винятком непрацездатних та інвалідів, які отримують державну пенсію). Пропонується, щоб він мав диференційований характер (з урахуванням річного прибутку призовника та його сім'ї, наявності нерухомого майна тощо).

Збільшення податкових надходжень до бюджету можна домогтися шляхом зменшення податків на малий та середній бізнес, це дасть змогу легалізувати так званий кримінальний капітал і розширити тим самим коло платників податків. У цьому плані показовий досвід післявоєнної Німеччини (уряд Л. Ерхарда), де внаслідок зниження податків стимулювався розвиток малих і середніх підприємств. Це сприяло, виходу країни