Загальноприйняте у сучасній політології поняття "гро-мадські організації і рухи" виникло на основі ширшого по-няття "суспільні об'єднання" як більш наближеного до сучас-них суспільно-політичних реалій. Виходячи із специфіки ді-яльності громадських організацій і рухів, слід розглядати їх диференційовано. Громадські організації — це масові об'єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характери-зуються чіткою структурою. Найбільш поширеними різно-видами громадських організацій у сучасному світі є: проф-спілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи теж мають масовий характер і створю-ються з певною метою. Однак на відміну від громадських організацій це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієн-тацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий ха-рактер і найчастіше спрямована на виконання певних так-тичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні парті! чи громадські орга-нізації. Основними різновидами громадських рухів нині є:

політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії); масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискри-мінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що набули поширення в останні десятиліт-тя (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та ін.). Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціональ-ного і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин гро-мадян з державою.

Суттєвою причиною піднесення ролі громадських рухів у соціально-політичному житті й у політичній системі сус-пільства є неспроможність традиційних партійно-політич-них інститутів своєчасно помітити і тверезо оцінити нові реалії, пов'язані з можливостями участі населення у здій-сненні демократичних перетворень, формуванням принци-пово нових вартостей людського буття. Аналізуючи виник-нення і розвиток громадських рухів, польський політолог Єжи Вятр розрізняє п'ять основних стадій їхнього становлен-ня: 1) створення передумов руху; 2) висловлення прагнень; 3) агітації; 4) розвиненої політичної діяльності; 5) стадія згасання.

У загальному означенні громадські організації і рухи яв-ляють собою добровільні формування, що виникають у ре-зультаті цільного волевиявлення громадян на основі спіль-них інтересів і завдань. Відносна відстороненість від політи-ки пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації і рухи на відміну від державних інститутів не наділені влад-ними повноваженнями. Відрізняються вони й від політич-них партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння держав-ною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угру-повань пов'язана з особливостями функціонування (виник-нення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами ді-яльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, глас-ність). Отже, за своєю природою і характером діяльності гро-мадські організації і рухи не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації і рухи, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники рефор-мування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

Щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єд-нань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними державними структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології. Щодо цього існу-ють різні критерії:

1) за родом діяльності — конструктивно орієнтовані, піз-навальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;

2) за поставленими цілями — соціально-вартісні й асоці-альні, політизовані й неполітизовані;

3) за інтересами — економічними, професійними, суспіль-но-політичними та ін.;

4) за правовим статусом — легальні й нелегальні;

5) за соціально-класовими ознаками — наприклад, робіт-ничий, фермерський рухи;

6) за рівнем масовості й ступенем паливу — профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фер-мерські рухи у США чи рух англійських докерів - з іншого;

7) за спонукальними мотивами виникнення — соціальне усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, коопе-раторів); вартісно-орієнтовані (рух "зелених", спілка "Чор-нобиль"); традиціоналістськи зумовлені (релігійні, націо-нальні об'єднання);

8) за масштабами діяльності — міжнародні, внутрішньо-державні, локальні;

9) за ставленням до існуючого ладу — консервативні, ре-формістські, революційні, контрреволюційні;

10) за ступенем і формою організації— стихійні й органі-зовані, слабко- й високоорганізовані.

Широке розмаїття у цілях і завданнях громадських органі-зацій і рухів визначає багатоваріантність їх функціональної спрямованості. Усі функції, які вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи: 1) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів; 2) щодо системи влади в дер-жаві, розвитку суспільства в цілому.

З першої групи функцій слід виділити захисну й допоміжну. Громадські організації та рухи захищають своїх членів від державних структур, що важливо для посттоталітарних держав колишнього СРСР, де законотворчий демократич-ний процес перебуває у стадії формування й де існує нега-тивна стала тенденція невиконання законів, неповажного ставлення до особистості у державних структурах. Допоміжна функція виявляється у наданні членам громадських організацій та рухів через власні структури можливості ви-рішувати їхні особисті проблеми. Однією з найпоширені-ших традиційних організацій, що забезпечує виконання цієї функції у будь-якому демократичному суспільстві, є проф-спілки.