З другої групи функцій особливо значущі опозиційна і творча, які тісно взаємозв'язані, хоча за певних умов діяль-ності громадських організацій та рухів може скластися вра-ження про їх відносну незалежність. Досягнення певної гар-монії між ними можливе лише за умови взаємопорозуміння між державними органами та громадськими об'єднаннями.

Діяльність останніх в одній з найголовніших перешкод на шляху до надмірної державної централізації, важливим чин-ником створення системи соціального управління із зустріч-ним рухом "згори — донизу", "знизу — вгору". Отже, якщо держава дбатиме, аби діяльність громадських організацій і рухів здійснювалась у межах правових норм, і водночас тур-буватиметься про те, щоб заручитися їхньою підтримкою або нейтралітетом щодо політичних проблем, громадські об'єднання сприятимуть державотворчому процесові. Тоді опозиційна функція, яскраво виражена у революційні, не-стабільні періоди, поступово витіснятиметься творчою.

Такий поділ функцій є досить умовним. Адже лише деяка частина громадських організацій і рухів (віднесених до пер-шої групи) стоїть на позиціях "групового егоїзму", ігнорує законні інтереси інших соціальних груп і суспільства в ціло-му й іноді навіть "призводить до створення тупикових полі-тичних ситуацій, до деградації і навіть розвалу політичної системи чи (або) найважливіших компонентів її зовнішньо-го середовища". Решта громадських об'єднань і рухів щодо політичної системи суспільства об'єднуються у виконанні спільної для них функції тиску на офіційні інститути влади. Не претендуючи на політичну владу, вони, однак, так чи інакше намагаються на неї впливати, зокрема на прийняття політичних рішень. Названа функція є інтегративною для громадських об'єднань. Якщо ж її диференціювати, то мож-на виділити цілу групу функцій громадських організацій і рухів у політичній системі суспільства. На думку сучасних білоруських політологів, вони можуть бути представлені таким чином: політична соціалізація й мобілізація; агрегування й артикуляція політичних інтересів; соціальна інте-грація; представництво соціальних інтересів і зв'язок між іншими політичними інститутами та громадськістю; ство-рення додаткових каналів політичної участі, котрі компен-сують їхні недоліки на формально-інституціональному рівні; моделювання нових політичних структур, пошук і випробу-вання нових, нетрадиційних форм соціальних зв'язків.

Характерно, що саме на основі громадських організацій і рухів виникають і розвиваються в сучасній політиці так звані групи тиску. Переслідуючи неполітичні цілі, вони задля їх виконання активно займаються політикою і справляють не-абиякий вплив на неї. Аналізуючи групи тиску, сучасний французький політолог Жан-Марі Денкен запропонував два основні критерії їх типології. По-перше, це природа відстою-ваних інтересів. Відповідно вчений виділяє: групи, що захи-щають матеріальні інтереси; про4)спілки найманих праців-ників; підприємницькі організації; комерційні і сільськогос-подарські організації; групи за моральними інтересами; цер-кви; спеціалізовані політичні організації; політичні клуби. По-друге, протилежність приватних і публічних груп. До приватних груп Ж.-М. Денкен відніс підприємницькі орга-нізації; групи за моральними інтересами; політичні клуби та ін.; до публічних — групи громадян (наприклад, територіальні колективи); військові групи (скажімо, представники фірм, що працюють на виконанні військових замовлень) та ін.

Отже, групи тиску представляють досить широкий спектр організацій громадян. Однак їх можна об'єднати загальним, прийнятим у сучасній політології поняттям. Групи тиску — це громадські об'єднання, які прагнуть задоволення влас-них інтересів шляхом впливу на органи державної влади або політичні партії. Групи тиску мають у своєму арсеналі значну кількість засобів впливу на тих, хто приймає полі-тичні рішення, і на громадську думку. До найпоширеніших слід віднести різноманітні інформаційні впливи (підготовка об'єктивної інформації для представників влади, відкрита і замаскована пропаганда своїх цілей через засоби масової інформації); створення при владних структурах консульта-тивних груп з компетентних спеціалістів; таємний вплив (осо-бисті зв'язки, шантаж і т ін.); насильство і тероризм (по-літичного, ідеологічного характеру).

Наявність груп тиску в політичному житті, з одного боку, примножує кількість опосередкованих політичних суб'єктів, розширюючи плюралізм, а з іншого — веде до зрощування найсильніших груп тиску з партійними і бюрократичними угрупованнями, посилення олігархічних і корпоративних тен-денцій.

Особливу небезпеку для будь-якої політичної системи являють різноманітні мафіозні структури, що виникають внаслідок зрощування злочинного світу з представниками влади і соціального управління. Вони, по-перше, підрива-ють довір'я громадян до існуючих політичних інституцій, легальних засобів реалізації суспільно значущих і особис-тих потреб, по-друге, готують грунт для виникнення або реставрації тоталітаризму.

Отже, громадські об'єднання є важливою складовою полі-тичної системи й можуть бути кваліфіковані як громадсько-політичні організації і рухи. Право на громадські об'єднання як невід'ємне право людини й громадянина проголошене Загальною декларацією прав людини. В Україні згідно з Консти-туцією громадяни мають право на свободу об'єднання у гро-мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво-бод та задоволення інтересів, за винятком обмежень, встанов-лених законом. Усі об'єднання громадян рівні перед законом (ст. 36). Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише у судовому порядку (ст. 37).

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспіль-но-політичного розвитку нашої держави є своєрідною спо-лучною ланкою між політичним і громадянським суспільст-вом, між "низами" й "верхами". І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.