За час дiяльностi Директорiї Мiнiстерство закордонних справ України очолювали:

Володимир ЧЕХIВСЬКИЙ
Голова Ради Мiнiстрiв - Мiнiстр закордонних справ (26 грудня 1918 року - 11 лютого 1919 року).

Кость МАЦIЄВИЧ
Мiнiстр закордонних справ (13 лютого - березень 1919 року).

Володимир ТЕМНИЦЬКИЙ
Мiнiстр закордонних справ (квiтень - серпень 1919 року).

Андрiй ЛIВИЦЬКИЙ
Керуючий МЗС (серпень 1919 року - травень 1920 року).

Важливою сторiнкою в iсторiї української дипломатiї стала зовнiшньополiтична дiяльнiсть Захiдно-Української Народної Республiки.

1 листопада 1918 року до влади у Львовi в результатi збройного повстання прийшла Нацiональна Рада, яка 13 листопада прийняла Тимчасовий Основний Закон про самостiйнiсть українських земель колишньої Австро-Угорської iмперiї i утворення самостiйної держави.

Зовнiшньополiтична дiяльнiсть ЗУНР в основному зводилася до двох ключових напрямiв: вiдносини з Надднiпрянською Українською Народною Республiкою та державами Антанти.

Керуючись спiльним прагненням до iсторичного об'єднання українських земель в соборнiй державi, 22 сiчня 1919 року представники обох урядiв привселюдно проголосили Акт злуки УНР та ЗУНР.

За час своєї дiяльностi уряд ЗУНР налагодив широкi дипломатичнi контакти, вiдкривши власнi представництва в Австрiї, Iталiї, Нiмеччинi, Угорщинi, Чехо-Словаччинi, Югославiї. Спецiальнi мiсiї були направленi до держав, де перебувала значна кiлькiсть української емiграцiї - Канади, США, Бразилiї.

У липнi 1919 року уряд ЗУНР надiслав окрему делегацiю на Паризькi мирнi переговори, де представники ЗУНР спiвпрацювали з дипломатичною мiсiєю УНР.

За час дiяльностi ЗУНР його зовнiшньополiтичне вiдомство очолювали:

Лонгин ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
Державний секретар зовнiшнiх справ (сiчень - 10 березня 1919 року).

Михайло ЛОЗИНСЬКИЙ
Державний секретар зовнiшнiх справ (10 березня - червень 1919 року).

Василь ПАНЕЙКО
Державний секретар зовнiшнiх справ (червень 1919 року - 1920 рiк).

Одночасно з державотворчими процесами, що здiйснювалися урядами УНР, Гетьманату та ЗУНР, розпочалося формування державних структур радянської України.

Внаслiдок цих процесiв, у сiчнi 1919 року було офiцiйно проголошено Українську Соцiалiстичну Радянську Республiку (УСРР). З самого початку формування владних структур радянської України виконання "зовнiшньополiтичних функцiй" було певною мiрою покладане на Народне секретарство мiжнацiональних справ, яке згодом було перетворене на Народне секретарство мiжнародних справ на чолi з Володимиром Затонським.

У сiчнi 1919 року було сформовано Раду народних комiсарiв УСРР, керiвником якої став Християн Раковський, одночасно очоливши зовнiшньополiтичне вiдомство радянської України i змiнивши на цiй посадi Миколу Скрипника.

За час своєї дiяльностi уряд УСРР розгорнув мережу власних дипломатичних представництв. Зокрема, представники УСРР перебували у Варшавi, Берлiнi, Празi. Щодо iноземних дипломатичних посланникiв при урядi радянської України, то серед них були представники Польщi, а також Австрiї, Нiмеччини, Чехо-Словаччини, якi виконували переважно торговельнi та консульськi функцiї.

В цей перiод дiяльнiсть Наркомату закордонних справ УСРР була в основному спрямована на розвиток дипломатичних вiдносин з iншими державами, вдосконалення внутрiшнього законодавства в межах компетенцiї наркомату, пiдтримку контактiв з представництвами iноземних держав в УСРР.

Водночас ситуацiя змiнилася пiсля утворення в груднi 1922 року Союзу РСР. Всi зовнiшньополiтичнi, економiчнi, торговельнi зв'язки України невдовзi перейшли у вiдання союзного центру, позбавляючи УСРР права на власну зовнiшньополiтичну дiяльнiсть.

Ще 18 жовтня 1922 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про згортання апарату НКЗС УСРР", повноваження якого мали бути переданi союзному наркомату. Не зважаючи на активнi спроби тодiшнього народного комiсара закордонних справ УСРР Х.Г.Раковського протидiяти цьому рiшенню (в т.ч. за його iнiцiативою 23 березня 1923 р. було прийнято звернення ЦК КП(б)У до Полiтбюро ЦК РКП(б) з проханням переглянути питання щодо злиття НКЗС УСРР i СРСР), НКЗС УСРР було офiцiйно лiквiдовано 20 вересня 1923 р. Разом з тим пiсля скасування НКЗС УСРР, завдяки настiйному клопотанню тодiшнiх українських керiвникiв з 1923 р. по 1936 р. в посольствах СРСР за кордоном працювали українськi представники, якi на цi посади призначалися урядом УССР, а потiм УРСР.

Зовнiшньополiтичне вiдомство УСРР очолювали:

Сергiй БАКИНСЬКИЙ
Народний секретар з мiжнацiональних справ (14 грудня 1917 року - 1 березня 1918 року).

Володимир ЗАТОНСЬКИЙ
Народний секретар закордонних справ (1 - 4 березня 1918 року).

Микола СКРИПНИК
Народний секретар закордонних справ (8 березня - 18 квiтня 1918 року).

Християн РАКОВСЬКИЙ

Народний комiсар закордонних справ (сiчень - липень 1919 року та березень 1920

року - липень 1923 року).

1 лютого 1944 року сесiя Верховної Ради СРСР прийняла Закон "Про надання Союзним Республiкам повноважень у галузi зовнiшнiх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комiсарiату Закордонних Справ iз загальносоюзного в союзно-республiканський народний комiсарiат". Цим актом пiсля двадцятирiчної перерви по сутi поновлювалися права союзних республiк у сферi зовнiшньополiтичної дiяльностi.

Вже 5 лютого 1944 року приймаються постанови Полiтбюро ЦК КП(б) України i Укази Президiї Верховної Ради УРСР про утворення українського НКЗС.

Мiжнародна дiяльнiсть України в перiод 1944-1990 рр. була в основному зорiєнтована на участь в ООН, роботi в iнших мiжнародних органiзацiях, що надавало можливiсть iнформувати свiтову громадськiсть про життя України, бути залученим до обговорення свiтових та регiональних мiжнародних проблем, вносити свої пропозицiї.

Як держава-засновниця ООН Україна брала участь у розробцi Статуту цiєї органiзацiї, формуваннi її структури, органiв та установ.

Делегацiя УРСР взяла найактивнiшу участь у роботi ООН вже в першi роки її iснування. Представники України виступали за змiцнення миру i розвиток мiжнародного спiвробiтництва. Українська делегацiя внесла чимало пропозицiй до Статуту, iнших документiв ООН, серед них такi, що стосувалися текстiв власне Статуту, тимчасових правил (правило 73) процедури Генеральної Асамблеї ООН, проекту резолюцiї про створення Комiсiї з