Кризові потрясіння, що охопили з кінця 1929 р. капіталістичний світ, не обійшли стороною й Австрію. Безробіття, що і в роки відносної стабілізації капіталізму було типової для країни, перетворилася для трудящих у справжнє нещастя. До початку 1932 р. майже кожен десятий житель Австрія не мав роботи.

Згорталося виробництво насамперед у такій найважливішій галузі національної економіки, як металургійна промисловість. У цих умовах теоретики австромарксизму, що виходили у своїх колишніх концепціях із благополучного розвитку народного господарства, виявилися перед необхідністю детального аналізу нової ситуації для того, щоб запропонувати шляхи подолання кризи, почати пошуки інших, чим колись, шляхів «еволюції» у соціалізм.

У роботі «Раціоналізація — помилкова раціоналізація» (1931), написаної по гарячих слідах кризи, О. Бауер спробував розглянути це явище, виходячи з теорії циклічного розвитку капіталістичної економіки. Однієї з головних причин, що обумовили економічну катастрофу, Бауер вважав викликане бурхливим розвитком техніки надвиробництво промислової продукції, що не вмістилося в рамки традиційного капіталізму.

У свою чергу однієї з причин кризи надвиробництва він вважав безплановість капіталістичної економіки. Хоча в оцінці конкретних причин кризи Бауер, як і більшість теоретиків інших соціал-демократичних партій, не дав повної, усеосяжної картини, однак він чітко вказав, що це руйнівне явище означає одночасно й ідейно-політичну кризу експлуататорського суспільства. У своїй мові на з'їзді СДРПА (1932) Бауер відзначав, що «довіра працюючих мас до капіталізму зруйноване і не може бути відновлене»12. Теоретик австромарксизму зробив у цій мові висновок про те, що криза рубежу третього і четвертого десятиліть XX в. остаточно ліквідував капіталізм періоду вільної конкуренції, проклав мостик до державно-монополістичного капіталізму.

Відмітними рисами цього ладу повинне бути планове господарство, державне регулювання економіки. Полемізуючи з тими соціал-демократами, що припускали, що ці риси характерні тільки для соціалістичної суспільної формації, Бауер вважав, що насправді намічається лише одна з «форм переходу від капіталізму до соціалізму»13. Відзначимо, що учень Бауера — О. Лейхтер у праці «Крах капіталізму» (1932) намітив основні параметри ГМК, співвідносячи їх з реформістським соціалістичним ідеалом. На його думку, ГМК — це «уже більше не чисто капіталістичний стан, тому що економічні закони капіталізму вже частково реалізовані». Але це ще далеко і не соціалізм, тому що «тут на початку цього перехідного періоду панують економічні закони капіталізму»14. Багато практичних заходів теоретиків австромарксиму не виходили за рамки заходів, що рекомендувала буржуазна економічна наука того часу (наприклад, кейнсіанство), і вже здійснювалися як соціал-демократичними, так і буржуазними урядам. Ідеї державного утручання в господарське життя, макроекономічного регулювання, деякі міри планового характеру — усе це не було одкровенням у вустах теоретиків СДРПА. Правда, у деяких питаннях далекоглядні діячі цієї партії пропонували кроки, що відрізнялися деякою новизною. Зокрема, О. Бауер вважав за необхідне тісне міждержавне співробітництво охоплених кризою країн, причому не тільки в масштабах Європи, але і з залученням американських капіталів, що повинно допомогти оживити економіку Старого Світла. Певною мірою Бауер передбачив післявоєнний «план Маршалла». У мовах О. Бауера початку 30-х років постійно підкреслювалася думка про необхідність координації антикризової політики з вимогами профспілкового руху про першорядну важливість подолання безробіття, про неприпустимість зменшення в період кризи витрат на соціальні нестатки, про регулювання за допомогою держави продовольчих запасів, щоб останні охопили як можна велику частину населення. Бауер був одним з деяких діячів тодішньої європейської соціал-демократії, хто пропонував збільшити зайнятість за рахунок скорочення (до 40 годин) тривалості робочого тижня, правда нс обмовляючи це можливістю збереження попередніх заробітків.

Економічні концепції Бауера в останній, емігрантський період його діяльності (після лютого 1934р. він залишив Австрію, переїхавши спочатку в Чехословаччину, а в 1938 р. — у Францію, де і помер у Парижеві в червні того ж року) перетерпіли відомі позитивні зміни. Він визнав, що всупереч колишнім чеканням криза привела не до підйому робочого руху, а до посилення реакційних, фашистських сил. Бауер дав у цілому вірну оцінку економічних коренів фашизму як терористичної диктатури, що обслуговує за допомогою держави інтереси експлуататорських класів, насамперед великого капіталу.

У своїй останній роботі «Між двома світовими воїнами» (1936) Бауер чітко визначив головну економіко-політичну задачу робочого руху, що випливала із ситуації, яка склалася в результаті рідкого посилення фашистської реакції: зламування всього господарського механізму капіталістичного суспільства, ліквідацію тих форм приватної власності, що вступають у протиріччя з прагненням мас до соціалістичної перебудови. Тим самим Бауер істотно відійшов від основних концептуальних теорій «вростання» капіталізму в соціалізм. Австромарксизм міжвоєнного періоду був синтезом поглядів ідеологів різних напрямків, поразному шляху переходу, що представляли собі, до соціалізму. В умовах, коли, з одного боку, у Європі підсилювалися реакційні тенденції, а, з іншого боку, і СРСР виявилися серйозні деформації процесу соціалістичного будівництва, теоретикам