Принципи організації і діяльності механізму держави – це основоположні керівні начала, ідеї, які лежать в основі організації ідеальності механізму держави. Більшість із принципів є конституційно закріплені, до них належать:

Принципи демократії

Означає, що діяльність механізму відбувається за участі широких народних мас, а діяльність державних органів широко висвітлюється в засобах масової інформації. Важливим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влад у суспільстві. Контроль панівних економічних і політичних груп над головними мас-медіа означає кінець демократії або її істотну деформацію.

У демократичній державі інформаційна влада потребує контролю збоку суспільства. У більшості західних демократій існують спеціальні органи контролю за ЗМІ, які стежать за дотриманням ними моральних і правових норм.

Для того, щоб в Україні відбулися позитивні зрушення в області діяльності ЗМІ в першу чергу повинні бути прийнятими закони “Про пресу”, “Про журналістику”.

Принцип законності.

Означає, що всі без винятку структурні елементи механізму держави повинні діяти на основі і відповідно до закону.

Принцип гуманізму.

Полягає в тому, що кожен державний орган своєю діяльністю повинен здійснювати захист інтересів людини, особистості, охорони прав людини і громадянина. Конституція (ст. 3) уперше в основах конституційного ладу проголосила, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це положення знаменує принциповий поворот у взаємовідносинах громадянина і держави. Безумовно, зміни не можуть відбутися швидко, але конституція гарантує новий шлях розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави.

Принцип національної рівноправності.

Забезпечує згоду між різними частинами суспільства, різними соціальними прошарками, націями. Держава гарантує рівні умови існування і розвитку національної самобутності (мова, звичаї, культура).

5. Принцип розподілу влади.

Закріплений у ст. 6 Конституції України . Він означає, що законодавча, виконавча і судова влада реалізується різними державними органами , які стимулюють і урівноважують одна одну в процесі виконання своєї функції. Поділ влади об`єктивно виражається в спеціалізації державних органів за видами діяльності, які наділяються відповідною компетенцією, самостійні й незалежні в реалізації своїх повноважень і володіють можливістю спрямувати і контролювати одна одну.

Теорія поділу влад має складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов`язують з ім`ям Ш.Мотеск`є, який виробив схему, у відповідності до якої влада в державі повинна поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Пізніше Ж.-Ж.Руссо запропонував розглядати ці 3 гілки влади як особливі явища найвищої влади всього народу.

У вітчизняній історії ще задовго до Ш.Мотеск`є були спроби створити конституційний проект незалежної України – “Пакти і Конституція Пилипа Орлика” 1710 року. Вона написана під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали основні принципи республіканської форми правління. Основним її положенням було проголошення України незалежної від Москви та Польщі, і звичайно, в тогочасних умовах ця конституція не мала бути втілена в життя.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влад одержала у Конституції США 1787 року у якій від імені всього американського народу біли розподілені повноваження органів держави – конгресу, президента і підзвітних йому міністрів, суддів. Крім цього теорія біла доповнена системою взаємних устремлінь і противаг. Наприклад, у конституціях деяких країн додатково виділяють виборчу владу.

В історії нашої держави більш як сімдесят років принцип поділу влади не міг бути втілений в державне будівництво, тому що цей принцип несумісний з ідейними доктринами пролетаріату, з керівною і спрямовуючою силою суспільства і держави. Тому тільки після проголошення незалежності перед Україною постала проблема втілення цього принципу в державний лад. Цей принцип дає змогу створити систему струмування і противаг. Прикладом цієї системи є прийняття закону Верховною Радою України з одного боку і підписання його президентом з іншого, який має право накладання “вето”.

Принцип професіоналізму.

За допомогою цього принципу створюються сприятливі умови для підбору і розстановки в державному апараті найкваліфікованіших кадрів. Залучення високопрофесійних осіб, висока організація праці забезпечить ефективну діяльність механізму держави.

Принцип ненасильства.

Цим принципом передбачено, що у роботі держаних органів основна роль належить організаційним та виховним методам. Метод примусу – другорядне, допоміжне значення. Принцип позапартійності державної служби, відокремлення церкви від держави означає, що в державних органах не можуть утворюватись структури політичних партій, релігійні організації. Відокремленість церкви від держави є однією з ознак сучасної правової держави. Світський характер України полягає у відсутності над державою церковної ієрархії. Цей принцип проявляється в громадському правосудді, в державній реєстрації актів громадянського стану.

Юридична наука передбачає і ряд інших принципів, таких як принцип лейтимності, науковості, обліку і контролю, суверенності.

Поняття органу держави.

Завдання і функції української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах.

Державний орган є основним структурним елементом державного механізму, першоосновою державного апарату.

Орган держави – це окремий службовець чи структурно-організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Він володіє рядом загальних ознак, які відрізняють його від наддержавних органів громадсько-політичних організацій. Зокрема, тільки державний орган виступає в межах своєї компетенції як офіційний виразник інтересів усього суспільства. Всі державні органи обов`язково створюються і функціонують відповідно до норм права й на підставі їх наділяються владними повноваженнями, які дають змогу здійснювати політику заходами не тільки переконання, а й примусу. Крім того, за ознаками спеціалізації державні органи