Якщо взаємовідносини законодавчої та виконавчої влади в Україні стали предметом не лише публікацій, але й дисертацій, досліджень, то відносини законодавчої і судової влади залишились поза увагою вчених-юристів. Актуальність таких досліджень обумовлена тим, що повна ізоляція цих гілок влади вже створила в Україні вже серйозні проблеми. Взаємовідносини законодавчої і судової влади визначаються Конституцією та Законами України. Визначальним у відносинах законодавчої і судової влади є положення ст. 19 Конституції України згідно з якою органи влад, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень. Аналіз та зіставлення норм Конституції України дозволяє виділити певні напрямки у взаємодії цих двох гілок. Насамперед шляхом прийняття законів (п.3 ст. 8 Конституції України) Верховна Рада формує правове поле для діяльності судової влади, створює для неї нормативно-правову базу.

Важливою конституційною основою взаємодії законодавчої та судової влади є Конституційний Суд України. Рішення Конституційного Суду є загальнообов’язковим для всіх гілок державної влади. В основному через конституційний суд судова влада включається в баланс влад, механізм взаємодії їх з різними гілками влади.

Утвердження правової держави неможливе без зміцнення судової влади. За сучасних умов в Україні особливе значення має встановлення відносин Конституційного Суду із Судами загальної юрисдикції. Серед науковців існують різні концепції щодо статусу Конституційного Суду, його місце в системі органів державної влади.

В одному випадку робиться акцент на особливому статусі цього державного органу, як носія судової влади, який не слід ототожнювати з правосуддям, оскільки його діяльність функціонально не пов’язана з судами загальної юрисдикції.

В іншому підкреслюється подвійна природа цього органу, який з одного боку розглядається як орган правосуддя незалежний від інших органів, а з другого, як один з найвищих конституційних органів держави.

Характер функцій судів чималою мірою залежить від рівня державної діяльності. Перший рівень – це функції держави в цілому; другий рівень – це функції, які виконують державні структури, третій – це функції окремих державних органів як складових частин державного апарату. Четвертий рівень – функції окремих судових осіб державних органів. Є правомірний поділ на базові основи, які відображають сутнісний характер держави та їх органів.

В літературі висловлювались різні судження з приводу переліку функцій судової влади, окремі з них мають спірний характер. Так, на думку Д.Притики до основних функцій судової влади слід віднести “реальне забезпечення принципу верховенства права і повну реалізацію вимог закону”. У В.Смородинського функції ототожнюються не лише із завданням, але певною мірою із повноваженнями.

Проте переважна більшість авторів серед базових функцій судової влади виділяє дві: правосуддя і судовий контроль. Такої думки дотримуються І.Морочкін, В.Стеф`юк.

У юридичному розумінні правосуддя – це передусім безпосередня юридична діяльність судів.

На мою думку термін правосуддя можна сформулювати так: “Правосуддя – це захист судом прав і законних інтересів громадян держави”. Для того, щоб український суд став хоча б трішки об’єктивнішим та професійним, слід змінити норму про безстрокове обрання судів на положення про їх призначення. Норма пожиттєвого обрання судів є в Греції, Польщі, Нідерландах, Франції, Німеччині, Данії та в багатьох інших країнах. Щоправда, там зовсім інший рівень правосвідомості. Однак, немає великого значення, на 10 років обраний той чи інший суддя, головне, що він повністю підконтрольний адміністрації Президента. Є багато прикладів, коли народних суддів не лише звільняли з роботи, але й порушували проти них кримінальні справи.

Винятковість судової влади полягає в тому, що вироки, рішення, визначення та постанови суду обов’язкові для всіх державних, громадянських органів, посадових осіб, громадян. Носіями судової влади відповідно до Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року є не лише судді-професіонали, але й залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя народні представники.

Правосуддя здійснюється лише судом у формах Конституційного, цивільного, господарського, кримінального судочинства.

Тільки суди мають право визнати особу, винну у скоєні злочину і покарати її. Ніякі позасудові органи не мають права втручатися в здійснення правосуддя.

Однак наша історія знає випадки, коли судовою діяльністю, наприклад у період сталінізму займалися такі позасудові органи як “двійки”, “трійки”, “особливі наради”. Такі судові рішення часто-густо ухвалювались за вказівкою компартійних органів.

У період будівництва правової держави роль судової влади суддів усіх рівнів зростає і перед цим у захисті прав і свобод та законних інтересів громадян, у тому числі і реабілітації незаконно репресованих.

Окремо у ст. 29 Конституції України закріплено основні засади судочинства, тобто порядок судового розгляду справ. До них належать:

законність (справи розглядаються і вирішуються відповідно до закону, всі учасники судочинства діють у суворій відповідальності до їх прав і обов’язків, встановлених законом);

рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (до всіх застосовується одне законодавство), ніхто при цьому не має ніяких переваг;

забезпечення доведеності вини (у разі, якщо вину особи не доведено, вона вважається невинуватою, особа не зобов’язана доводити свою невинність, її вину мають доводити органи, що висунули обвинувачення).

Підтримання державного обвинувачення прокурором (прокурор від імені держави висуває обвинувачення і водночас всебічному повному розгляду справи, винесення законного рішення);

гласність судового процесу та його повне забезпечення і фіксування технічними засобами; забезпечення обвинувачуваному права на захист; забезпечення