Такий підхід до тлумачення політичних процесів у межах концепції Суспільного вибору дає нам підстави для висновку: під час аналізу процесів реалізації політичного маркетингу використовують маркетинговий, ринковий підхід, застосовний до сфери політичної діяльності й грунтований головним чином на використанні під час вивчення й регулювання відповідних процесів соціологічних підходів, методів, технологій.

Для висвітлення взаємозв’язку предметів соціології й політичного маркетингу треба визначити основні етапи здійснення маркетингової діяльності в сфері політики. Умовно можна вирізнити шість основних етапів, складових процесу політичного маркетингу, на кожному з яких у ньому з певною мірою інтенсивності беруть участь представники різноманітних галузей знань — соціологи, політологи, психологи, піарники, безпосередньо самі політики (кажучи про роль соціології у процесі реалізації політичного маркетингу, виходимо з того, що останній являє собою певну сучасну міждисциплінарну царину практичного докладання знань низки наук). Отже, такі основні етапи реалізації політичного маркетингу:

А. Дослідження політичного ринку (переважно — соціологи).

Б. Формування й забезпечення функціонування політичної маркетингової інформаційної системи (соціологи, політологи).

В. Оцінювання становища політичного ринку й прогнозування його розвитку (соціологи, політологи, політики).

Г. Розроблення політичних проектів, технологій, програм тощо (піарники, політологи, психологи, соціологи).

Д. Політичний паблик рілейшенз (піарники, політики).

Е. Управління політичним маркетингом — безпосередня діяльність з реалізації технологій, проектів тощо (піарники, політики, політологи, соціологи, зокрема ті, хто відстежує перебіг політичних процесів).

Можна сперечатися стосовно тих чи тих операцій маркетингу та значущості в їх реалізації соціологів. Проте цілком очевидно, що, з одного боку, саме соціології належить доволі значна кількість операцій, здійснюваних у межах політичного маркетингу, з іншого — саме зусилля соціологів у цій справі є первинними (нагадаємо, сутність маркетингової концепції — у вивченні ринку і потреб споживачів із метою подальшого задоволення їх).

Одним із важливих висновків стосовно специфіки політичного маркетингу та ролі соціологів у реалізації маркетингової концепції у сфері політики є те, що участь соціологів відкриває перед ними дуже широке поле практичної діяльності. Адже зрозуміло, якщо уявити поле політики як ринок, то до сфери уваги дослідників потрапляє величезна кількість

суб'єктів такого ринку (політики, держоргани, політичні партії тощо), його об'єктів (населення, різні групи громадськості, громадська думка, читацький загал газет і телеглядачі), а також "продуктів" і послуг, що функціонують на такому ринку (від політичних програм і гасел, ідей та ідеологій до радіо- і телепередач, газет, плакатів).

Таким чином, царина, предмет досліджень у межах політичного маркетингу — не лише виборчі кампанії (на жаль, переважна більшість фахівців практично ототожнюють політичний маркетинг і вибори), а й, зокрема, організація масових політичних та освітніх кампаній; організація пропагандистської роботи; організація процесів лобіювання; підготовка й реалізація різноманітних спецпроектів; робота із політичними партіями і громадськими організаціями та багато чого іншого, чим сьогодні мимохідь займаються українські соціологи.

Кажучи про участь соціологів у виборчих кампаніях, найчастіше зводять їхню мотивацію суто до заробляння грошей. При цьому нерідко між рядків звучить певний "радянський" підтекст: мовляв, погано це — займатися заробітчанством, краще працювати на громадських засадах або займатися суто теоретичними пошуками. Звісно, за умов ринкової економіки таке ставлення до роботи представників науки, яка задекларувала свій прикладний характер, не витримує жодної критики. Інша річ — що вважати чесним "соціологічним" заробітком, а що заробітком піарівським, який нерідко балансує "на межі фолу" з огляду на дотримання законодавчих норм і вимог етики (про це ми скажемо далі).

Існують, інші мотиви активної участі соціологів у виборчих кампаніях. Перший із них — затребуваність спеціаліста-соціолога з боку політичних партій і кандидатів. Справжньою піснею лунають запрошення соціологам, коли політик говорить: "Без Вас, Ваших досліджень ми практично не можемо ефективно організувати виборчу кампанію!". І це правда: як розробити нормальну виборчу програму, не опитавши населення округу? Як працювати над іміджем, якщо не знаєш, якому депутатові або якій партії населення віддає перевагу? Як визначити необхідність подальшої участі в кампанії, не діставши від соціологів прогнозу щодо шансів кандидатів? Де, в яких ситуаціях соціолог може відчути таку свою причетність до розв'язання практичних проблем, коли до його думки прислухаються по-справжньому, реально враховуючи й утілюючи в життя його рекомендації? Саме в таких ситуаціях соціолог повною мірою розуміє, про що йдеться, коли твердять про практичну функцію соціології.

Ще один важливий мотив, який зумовлює активну участь соціологів у виборчих кампаніях, — бажання реально довести компетентність соціолога й соціологічної організації, обгрунтувати надійність і практичну корисність її діяльності (зокрема в аспекті завоювання доброї ділової репутації, отримання всіляких замовлень від органів державного управління, підприємців тощо). Специфіка виборів є такою, що надійність і репрезентативність організації аналогічного опитування громадської думки негайно дістає (або не дістає) підтвердження під час підбиття підсумків виборів. І тоді стає очевидним: чи справді цій службі, соціологам, котрі її презентують, можна довіряти, звертаючись за надійною інформацією до їхніх досліджень. Звісно, у цьому випадку йдеться не про "голі" рейтинги, а про побудовані на підставі їх прогнози.

Одною найнагальніших наразі проблем, що викликає не лише постійні суперечки, а нерідко ще й необгрунтовані