Функція соціолога в процесі організації виборчої кампанії: вимірювати певні рівні громадської думки й надавати відповідні результати у виборчий штаб партії або кандидата. До речі, саме тому заробітки соціологів на виборах геть зовсім незіставні із заробітками політтехнологів та інших піарників. Переважна більшість українських соціологів сьогодення під час виборчих кампаній займаються саме дослідженнями (особливо з огляду на те, що як політтехнологи в найбільш оплачуваних кампаніях і досі беруть участь російські фахівці).

А от проблема "соціолог або піарник" насправді актуальна. Річ у тому, що деякі українські соціологи неначе продовжують свою участь у виборчих кампаніях уже як фахівці, які розробляють і впроваджують конкретні виборчі технології. Інакше кажучи, виступають тепер як піарники. Адже навіть використання опитувань із застосуванням методики "push polls" (тобто "підштовхувального" опитування) — це вже не соціологія, а справжнісінький піар, що має на меті вплив на виборця.

Яким чином "боротися" проти участі соціологів у виборчих кампаніях на засадах піарників? Чи потрібно заради цього мобілізовувати соціологічну спільноту й Соціологічну асоціацію України? У цьому немає жодної потреби, бо й самі соціологи, котрі займаються цим, в аналогічних ситуаціях називають себе "політтехнологами" (як уже зазначалося, останнім сплачують, як мінімум, на порядок більше). Що ж до самої можливості участі соціологів у такій ролі у виборчій кампанії, то це їхнє право. Соціологи не "ганьблять психологію як науку, бо спеціалісти-психологи використовують відповідні методи й засоби під час тренінгів кандидатів, а філологію — за те, що її представники навчають кандидатів правильно (та ще й державною мовою) виступати перед виборцями. Так можна докотитися до звинувачень хіміків у тому, що терористи використовують різноманітні хімічні речовини й технології у виготовленні бомб і вибухівки. Отже, проблема полягає в тому, щоб чітко відокремлювати діяльність соціологів і піарників у процесі організації виборів, пояснювати широким колам громадськості, що соціологи тут займалися проведенням досліджень, а стосовно зусиль з "керування громадською думкою", це вже поза сферою їхньої діяльності.

* * *

У соціологів є два можливих варіанти розв'язання проблеми політичного маркетингу та його взаємозв’язку із соціологією: чи то віддати політичний маркетинг маркетингові дослідження тощо у руки політологів, економістів або піарників, відмовившись від свого ключового з огляду на практичну затребуваність соціальної науки становища; чи то "очолити" рух, забезпечивши сучасній українській соціології першість серед інших соціально-гуманітарних наук у практичній діяльності з реформування суспільства. Тим паче, що тут ідеться не лише про політичний маркетинг, а й про складні взаємини прикладної соціології та маркетингових досліджень [8], соціології та низки інших царин знання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бурдье П. Социология политики. — М, 1993.

2. Дилигенский Г.Г. О политическом рынке и рациональном выборе в российских условиях //Полис. — 2000.— №2.

3. Морозова Е.Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. — М., 1998.

4. Політичний маркетинг та електоральні технології. - К., 2002.

5. Пшизова С.Н. Демократия и политический рынок в сравнительной перспективе // Полис.—

2000. — №2.

6. Полторак В. А. Политический маркетинг. — Днепропетровск, 2001; Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.—

2002. — № 1. — С. 61-79.

7. Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. — М, 1997. — С. 303-304.

8. Полторак В. А. Маркетинговые исследования : Учебное пособие. — 2-е изд. — Днепропетровск, 2002; Полторак В. Маркетингові дослідження: сутність, методи, технології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг . — 2000. — № 1. — С. 108-128.

9. Гелів С.Д., Рутор С.М. Політологія —2001. —