У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.

Політична еліта України. Політична еліта сучасної України є строкатим конгломератом правлячої і неправлячої груп, які розпадаються, на думку М. Михальчепка. на такі специфічні еліти:*

еліти класів, прошарків, професійних груп населення;*

еліти політичних партій, громадських організацій, рухів;*

еліти державних інституцій;*

еліти регіонів (автономія, область, місто, район);*

еліти надпартійні (незалежні, які опираються на недержавні еко-номічні структури та засоби масової інформації).

Багато вітчизняних політологів вважають, що сучасна політична елі-та, яка виникла на теренах колишнього СРСР, формувалася за "номенк-латурним принципом", а також має досить "клановий характер поведін-ки". Д. Видрін та Д. Табачник так оцінюють українську політичну еліту: "Молода Україна - держава без політичної еліти. Здобувши державну незалежність і суверенітет 1991 року, Україна виявилася, напевне, най-більшою в світі країною, яка не мала політичної еліти. Владний конгло-мерат із колишніх партійних функціонерів і колишніх політичних диси-дентів можна було б назвати переделітою. Рівень політичної кваліфі-кації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т. д. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до класу повноцінної еліти".

Існуюча політична еліта України сформувалася трьома шляхами:

1) як наслідок добору та розстановки кадрів правлячої до 1991 року КПРС;

2) як наслідок активного чи пасивного опору тоталітарно-колоніаль-ному правлінню;

3) як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов'язаних ні з комуністичним режимом, ні з опо-ром йому.

І. Мигович відзначає неоднорідність, пістрявість, не завжди компе-тентність української правлячої верхівки, і виділяє ті основні групи, які входять до неї:*

колишні партійні, державні, господарські керівники;*

вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції;*

відкриті ідейні противники комуністичного устрою (колишні по-літв'язні, дисиденти, члени їх сімей);*

вітчизняні підприємці, банкіри, комерсанти;*

кар’єристи-демагоги.

За висновками А. Пахарєва, в Україні поки що правляча верхівка вис-тупає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим якісним рисам цього поняття. На сьогодні в Україні складається кілька політич-них еліт в надрах об'єднань громадян. Простежуються три основні на-прямки майбутньої політичної еліти: націоналістичний, ліберально-цент-ристський, лівий.

Література

Ашин Г. К. Политическое лидерство й оптимальный стиль // Общественные науки її современность. - 1993. - №2.

Блондель М. Политическое лидерство. - М., 1992.

Вовканич С. Еліта - найбільш конвертована валюта // Віче. - 1997. - №>5.

Выдрин Д. Й. Политический лидер й проблеми его формирования. – К., 1990.

Гордієнко М. Концепція політичної еліти В. Липинського як фактор національні) державної ідентичності України //Нова політика. - 1998. - №2.

Енциклопедія політичної думки/ Пер. з англ, - К.: Дух і Літера, 2000.