Консерватизм визначає певні суперечності між свободою і необхідністю. З одного боку, людська природа визначається сталою, незмінною, успадкованою з минулого, обумовленою біологічною, генетичною, культурною спадковістю. З другого - людина вважається носієм свобідної волі, який діє за власним бажанням. Нарешті, консерватизм вважає, що оскільки людина від природи егоїстична, погана, зла тощо, то потрібна державна і соціальна регламентація життя людини, інакше людські пристрасті і бажання можуть вийти з-під контролю.

Суспільство.

Консерватизм вважає, що людська природа невіддільна від суспільства. Природа людини і суспільство утворюють єдине ціле, оскільки суспільство є не простою сукупністю індивідуумів, а живим організмом, що формує людську особистість з окремих бажань і інстинктів. Людська особистість не може сформуватися без суспільства. Таким чином, консерватизм розглядає суспільство як містичне, загадкове. Виникнення суспільства має майже таємний характер. З‘ясовується, що суспільство не створюється внаслідок будь-якого договору. Навпаки, консерватизм вважає, що люди отримують вічне суспільство в спадщину з минулого і повинні зберегти його недоторканим для майбутнього.

Через це суспільство не підлягає соціальним змінам. Революції з їхнім інструментальним підходом до людини і суспільства засуджуються, бо суспільство не може бути побудоване і перебудоване.

Руйнування існуючого суспільства шляхом докорінних змін призводить до руйнування особистості. Консерватизм стверджує, що людська особистість формується нацією, мовою, культурою і державними інституціями. Тому це все повинно зберігатися, бо зміни матимуть шкідливі для людини наслідки.

Суспільство, згідно з консерватизмом, має ієрархічну структуру: від родини до держави. Стабільність цієї ієрархії дозволяє людині знайти своє місце в житті. Ті, хто займають вищі щаблі, керують тими, хто перебуває нижче. Нерівність щодо посідання вищих посад і влади вважається природною і має зберігатися.

Консерватизм не робить поділу на публічну й приватну сфери. Однак такий поділ необхідний, щоб уявити собі громадянське суспільство. Тому поняття громадянське суспільство не залучається до розгляду ідеологією консерватизму. Що трохи наближається до ідеї громадянського суспільства - це поняття традиційного корпоратизму, коріння котрого сягають у середньовіччя.

Нація.

Консервативний погляд на народ чи націю є по суті органічним. Цей підхід часто називається комунітарним чи громадським (колективним), на відміну від ліберального контрактуалістичного.

Подібно як з міркуванням про суспільство й особу, консерватизм спирається насімбіоз між індивідуумом і нацією. Людина себе самовизначає як невід‘ємну частину нації. Думка про генезу нації має майже інтуїтивний характер. Один раз встановлена, нація є чимось святим, таємним і незбагненним. Нація уявляється як жива істота, котра незмінна. Вона не впроваджується, тому що вона віковічна. Члени нації успадковують її від минулого й зобов‘язані передати її майбутнім поколінням. Консервативне світорозуміння раніше застосовувало термін раса, а тепер етнос, етноспільнота, етнічність тощо. По суті, нація подається як етнічне явище. Нація представляється як спільнота індивідів, споріднених між собою етнічним походженням, мовою, спілкуванням, територією, генетикою, емоціями, духовною і матеріальною культурою, міфами, легендами тощо. Консерватизм вважає, що існують такі явища як, наприклад, національний дух, національна ідея тощо. Очевидно, на думку даної ідеології, націю, батьківщину, вітчизну, рідний край та інше не можна собі вибрати. Національна ідентичність вважається наданою при народженні, тому не можна змінити свою націоналну приналежність на іншу. Водночас даний світогляд відрізняє національність від громадянства.

Не відрізняючи публічну сферу буття від приватної, консерватизм може призвести до етніцизму. Це означає поширення погляду, що національний чи етнічний елемент, ідея, мета, ідентичність тощо мають повністю проникнути в усі сфери життя. Етніцизація означає домінування даного фактору над іншими, політичними, суспільними, економічними й духовними чинниками. Етніцизм приводить консерватизм до ділеми, пов‘язаної з культурними, релігійними, расовими чи етнічними меншинами, які можуть проживати на території титульної нації. З одного боку, консерватизм підтримує думку, що всі, і етнічні меншини також, мають колективні та індивідуальні права на свій розвиток. З другого - даний світогляд підтримує водночас ідею етніцизації цілого національного простору, для того, щоб духовне лице титульної нації, її менталітет чи душа проникли у все. А це означає, що всі інші ідентичності, національні меншини або просто відштовхуються, тому що етніцизація стає єдиними пізнавльними, оцінювальними і емоційними межами нації. З цього випливає, що хоча й консерватизм теоретично дотримується принципів багатокультурності і поліетнічності, в практиці ця ідеологія може бути асиміляційною, бо етніцизація логічно веде до уподібнення. Таке ж протиріччя міститься в консерватизмі щодо створювання своїх держав національними меншинами. З одного боку, даний світогляд теоретичне погоджується на політичний сепаратизм, а з другого - на практиці не підтримує розриву національного простору домінуючого етноса.

Консервативний світогляд може розрізняти націоналізм і етнонаціоналізм. Бо на відміну від лібералізму, дане світорозуміння уявляє націоналізм як державний феномен, а етнонаціоналізм - як етнічний. А на практиці дані поняття часто плутаються.

Комунітарний підхід до націй уявляє всі нації як відмінні й унікальні. Кожна нація складається з подібних одиниць. Це веде до релятивізму, бо відкидаючи універсалізм, комунітарний підхід вважає, що неможливо порівняти одну націю з іншою.

Насамкінець, можна сказати, що в консерватизмі є тенденція бачити націю в натуралістичний, субстанціальний спосіб як дійсно реальні істоти,