будь-які дії, направлені на досягнення єдиної мети, кожна людина з цієї маси повинна, по-перше, бути зацікавлена в здійсненні цієї мети, а, по-дрнге, всі ці люди повинні бути орієнтованими в своїй поведінці. Наприклад, коли великі маси людей виходять на демонстрацію, вони орієнтуються в своїй поведінці на дії організаторів цієї демонстрації: політичної партії,суспільної організації чи просто групи людей. В цьому випадку, організатори демонстрації являються орієнтаційним ресурсом, і хто володіє цим ресурсом, той і править поведінкою маси людей.
Розглянемо ще один приклад орієнтаційного ресурса. В США існує премія національної кіноакадемії Оскар. При врученні цієї премії видаються спеціальні статуетки - Оскари. Декілька десятків статуеток в рік надаються американським кінематографістам, и тільки одна - иноземним. При цьому, дана кінопремія вважається багатьма людьми самою престижною не тільки в американському, але й в світовому кіно, і тому являється такою насправді. По справедливости, ця премія повинна була б вважатися самою престижною в американському кінематографі. Але, оскільки більша група професіоналів в ЗМІ називає цю премію найпрестижнішою в світовому кіно, то цієї ж точки зору дотримується й більша частина людей. Зверніть увагу на таку маніпулятивну тонкість: коли одна із статуеток все ж таки вручається неамериканцям, то премію вже неможна назвати чисто американською і її називають всесвітньою. Володіння подібним могутнім орієнтаційним ресурсом дозволяє Американській кіноакадемії в значному ступені впливати на процеси сввтового кінематографу так, як їй те потрібно.
Цікавий приклад орієнтаційного ресурсу продемонстрували американські психологи. На оживленій вулиці поставили людину, котра дивилась в небо, при цьому, "там, в небі, нічого особливого не було". Деякі перехожі зупинялись і також починали вдивлятися в небо. Біля цієї людини накоплювалось до 4-5 перехожих. Потім, на цій же вулиці поставили групу з п`яти чоловік, також вдивляючихся в небо. На вулиці зібралась доволі великий натовп людей із піднятими уверх головами. Коли все на тій же вулиці в тому ж місці поставили групу з 15-ти чоловік, то через деякий час навколо них зібрався величезний натовп і по вулиці важко було пройти.
Отже, в роботі будь-якого орієнтаційного ресурса є організатори, власне сам ресурс, і учасники, відома група людей. Причому дії учасників основані не на принципі прииусовості, а на ефекті подражання.
Оскільки володіння та застосування орієнтаційних ресурсів ніяк не регламентовані, то ця область пропонує широке поле для маневрів. Для тих, звичайно, хто знає про існування цього поля та про те, які пріоритети сулить володіння такими ресурсами.
Орієнтаційним ресурсом може також бути й ідея, або релігія. Іслам, наприклад. На перший погляд може здатися, що ідеєю розпоряджатися неможливо. Але це тільки на перший погляд. Роздивимся приклад з тим же самим ісламом. Іслам, як і більшіствь релігій пропагандує миролюбивість та терпимість. Але свавільна трактовка ісламу призвела до появи таких течій в цій релігії, котрі пропагандують ненависть, насилля, екстремізм. Ті, хто трактує іслам подібним чином (а трактує він його так в своїх інтересах) по суті є «співволодарями» такої релігії як іслам. І ці люди можуть зволікати велику пользу із своєї власности. Вони являються володарями визначеного «пакету акцій» в корпорації «Islam co., ltd.».
Інформаційні ресурси.
Це дуже великий клас ресурсів. Сюда відносяться, по-перше, інформація як така (державні секрети), а також канали отримання та розповсюдження інформації (спецслужби та преса). Преса не може быть нічиєю, народною. Хтось обовязково захоче контролювати цей ресурс і буде його контролювати, якщо цього не буде робит держава. Перефразируючи Наполеона можна сказати: «Якщо держава не хоче контролювати свою пресу, то її буде контролювати інша держава». Говорячи про контроль, не варто мати на увазі цензуру (точніше не только її). Цензура – це дуже примітивний та незграбний спосіб контролю преси. Є різні методи економічного та адміністративного контролі (наприклад видача ліцензій та банальна оплата заказних статей).
Також, кажучи про свободну економіку, ми розуміємо, що держава повинна контролювати економичну діяльність (а точніше загальні правила гри), точно так, говорячи про свободну пресу, ми повинні розуміти, що держава повинна регулювати загальні правила поведінки преси.
Теорема Стейніца
Як вже говорилося, політична боротьба – це боротьба за ресурси. У кого більше ресурсів, у того більше влади. Але як же проходить ця боротьба. Поставимо себе умовно на місце глави держави. Для отримання контроля над ресурсами можна піти війною на сісідню державу и взяти ці ресурси силою. Але, з іншого боку, сусідня держава, рівна нам по силі, теж може піти на нас війною та взяти контроль над нашими ресурсами. Тоді почнеться безглузда війна, в котрій не буде сенсу. Розуміючи це, ми будемо удосконалювати свої озброєні сили, підтримувати їх моральный дух (розвивати співвідносну культуру), надавати армії больш сучасні види зброї. А для цього ми будемо вести научно-технічні розробки, розвивати науку та освіту, розвивати виготовлення нової техніки та іншю. Тобто, ми будемо намагатися отримати перевагу над суперником в тих областях людської діяльності, котрі, здавалося б, не пов`язані безпосередньо з війною. І чим більше переваг буде отримано в цих областях, тим сильніше стане наша армія і тим скоріше ми візьмемо контроль над ресурсами супротивника. Це правило вперше сформулював перший чемпіон світу по шахматам Віктор Стейніц. Сформулював він його стосовно до шахмат, але воно повністю справедливо й у відношенні політичної боротьби. Різниця між шахматами та політичною «грою» тільки в тому, що в шахматы грають 32-ма фігурами на