Одним із пріоритетів законодавчого регулювання в екологічній сфері України є охорона природи шляхом заповідання і збереження біорізноманіття. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття Закону України “Про природно-заповідний фонд України” (1992 р.) ВВР України. – 1992– № 34. – Ст. 502. , яким закладено основи охорони довкілля засобами територіальної і видової охорони. А Закон України „Про екологічну мережу України” (2004 р.) ВВР України. – 2004. - №45. – Ст. 502. ознаменував новий етап в концептуальному розвитку підходів до заповідної охорони природи – від збереження окремих територіальних одиниць – до створення єдиної структурної мережі природних територій і об’єктів, що підлягають особливій державній охороні.

Важливою тенденцією останнього десятиріччя стало впровадження екологічних чинників у регулювання різних видів, секторів господарської, управлінської та іншої діяльності. В законодавстві цей процес позначився як екологізація інших галузей законодавства, зокрема, господарського, адміністративного, фінансового та іншого. В цьому контексті найбільш показовими є Закони України „Про мисливське господарство та полювання” (2000 р.), „Про туризм” (1995 р. в редакції 2003 р.), ряд законів, що регулюють містобудівну та проектно-будівельну діяльність, а саме: „Про основи містобудування” (1992 р.), „Про планування і забудову територій (2000 р.), „Про Генеральну схему планування територій України” (2002 р.).

Компетенція органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади в сфері охорони довкілля знайшла своє відображення в законах України „Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.) та „Про місцеві державні адміністрації” (1999 р.).

Незважаючи на те, що екологічні важелі починають поступово впроваджуватись в різні сектори економіки України, ще й сьогодні господарське, адміністративне, фінансове та інші галузі законодавства не повною мірою ув’язані з екологічним, а головне – не завжди в них містяться забезпечуючі механізми для впровадження екологічних чинників. Саме цей напрям розвитку правотворчої діяльності - екологізація в регулюванні галузей господарської діяльності України стає сьогодні домінуючим в світлі адаптації екологічного законодавства України до законодавства ЄС.

Створення забезпечуючих механізмів ефективної дії еколого-правових норм тісно пов'язане з засобами юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.

За екологічні правопорушення в Україні застосовуються 4 види юридичної відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, майнова (відшкодування шкоди, спричиненої правопорушенням – англ. „liability”). Особливістю правової системи України є те, що всі норми про юридичну відповідальність згруповані в спеціальних кодифікаційних актах: про адміністративну відповідальність – в Кодексі України про адміністративні правопорушення, про кримінальну – в Кримінальному кодексі України, про дисциплінарну – в Кодексі України про працю. Основи застосування майнової відповідальності – в Цивільному кодексі України. Але розміри шкоди, заподіяної в результаті екологічних правопорушень, обчислюються, виходячи із такс чи методик, які передбачені спеціальними підзаконними нормативними актами (англ. -regulations). Наприкінці 90-х років було суттєво поновлене законодавство про адміністративні правопорушення. На сьогодні спеціальна глава 7 „Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури” є найбільшою за обсягом і містить 65 статей про адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення. Завершується процес підготовки нового Кодексу України про адміністративні проступки, яким, зокрема, планується ввести адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення екологічного законодавства (на сьогодні суб’єктами такої відповідальності є лише фізичні особи: громадяни та посадові особи). В 2001 р. прийнято нові Кримінальний Кримінальний кодекс України (прийнято 05.04.2001, введено в дію з 01.09.2001). і Цивільний Цивільний кодекс України (прийнято 30.11.2001 з датою введення в дію з 01.01.2002). кодекси. В Кримінальному кодексі вперше виділено спеціальний розділ УІІІ Особливої частини „Злочини проти довкілля” (статті 236-254). Більш чітко визначені кваліфікуючі ознаки розмежування підстав адміністративної та кримінальної відповідальності у відповідній сфері. За вчинення злочинних дій, передбачених цими статтями КК України, до порушників можуть застосовуватись наступні види кримінальних покарань: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна, арешт, обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк.

Участь України у міжнародно-правовому договірному процесі

в сфері охорони довкілля

За роки незалежності Україна помітно пожвавила свою участь в міжнародних договорах та інших формах міжнародного співробітництва держав у галузі охорони довкілля для забезпечення сталого розвитку.

Слід при цьому зазначити, що ще як союзна республіка СРСР Україна з 1945 р. мала статус члена-засновника ООН, тобто самостійного суб’єкта міжнародного права. Завдяки цьому ще до початку 90-х років Українська РСР була учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у сфері охорони довкілля.

Після проголошення незалежності Верховна Рада України прийняла Закон «Про правонаступництво України» (1991 р.) ВВР України. - №46. – Ст.617.. Цим Законом Україна підтвердила свої зобов’язання щодо міжнародних договорів, укладених Українською РСР. Водночас як складова частина союзної держави Українська РСР виконувала також і міжнародні зобов’язання, передбачені багатосторонніми угодами СРСР. Щодо таких договорів Закон, зокрема, визначив, що нова держава є правонаступницею прав і обов’язків, які не суперечать Конституції України та інтересам держави. Ця загальна декларація вимагала наступної аналітичної роботи з метою визначення міжнародних договорів, виконання яких відповідає інтересам України і не суперечить її Конституції. У подальшому відповідними рішеннями вищих органів влади України юридично оформлено членство