Екологічні нормативи розробляються та вводяться в дію Мінприроди та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

Крім екологічних нормативів, Мінприроди видає й інші нормативні документи, що мають надвідомчий характер: накази та інструкції.

Крім Мінприроди, право приймати накази та інструкції, що мають надвідомчий характер, в сфері охорони довкілля мають також Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство аграрної політики, Міністерство економіки, Міністерство охорони здоров’я, Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державний комітет лісового господарства, Державний комітет по земельних ресурсах, Державний комітет по водному господарству, Державний комітет з питань житлово-комунального господарства, Державний комітет ядерного регулювання України та деякі інші.

На рівні місцевого самоврядування чи місцевих державних адміністрацій можуть прийматись рішення з питань, що входять до самостійної компетенції цих регулюючих рівнів, а також з питань реалізації на місцевому рівні законодавства України та рішень центральних виконавчих органів.

До самостійної компетенції місцевого самоврядування в сфері охорони довкілля належать такі питання:

створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

надання земель в оренду та передача їх у власність відповідно до законодавства України.

З цих питань можуть прийматись рішення, що носять загальнообов’язковий характер на відповідній території.

Оцінка чинної системи екологічного законодавства та перспективи її вдосконалення в контексті адаптації до законодавства ЄС

15-річний шлях розвитку екологічного законодавства України призвів до створення дуже великої за обсягом розгалуженої ієрархічної структури законодавчих актів різного регулюючого рівня, різної юридичної сили, різних сфер застосування. Вважаємо, що за періодом змістовного наповнення екологічного законодавства України повинен слідувати етап його систематизації, тобто приведення нормативних актів у єдину, впорядковану совокупність, систему. Необхідність систематизації пов'язана з рядом підстав. По-перше, вона обумовлена множинністю актів, що видаються правотворчими органами з відповідного кола питань, швидкими змінами, що відбуваються в законодавстві, появою дублюючих положень в ньому та водночас – з виникненням прогалин. По-друге, систематизація необхідна з метою вдосконалення правореалізації, потребою оперативно знаходити та правильно тлумачити норми права, що в свою чергу має неодмінно призвести також до підвищення ефективності правового виховання і наукових досліджень у відповідній сфері. Нарешті, систематизація екологічного законодавства відповідає основній тенденції сучасного права Європейського Союзу, зафіксованій у Шостій програмі дій в галузі охорони довкілля (6EAP), а саме курсу на поступову заміну численних розрізнених законодавчих актів рамковими правовими нормами та гнучкими стратегіями.

Систематизація законодавства може здійснюватись у чотирьох самостійних формах: 1) облік нормативно-правових актів; 2) їх інкорпорація (видання різного роду збірників і тематичних зібрань законодавства); 3) консолідація (розробка та прийняття укрупнених законів на базі об'єднання норм окремих нормативно-правових актів, що видані з одного питання); 4) кодифікація (розробка та прийняття принципово нових актів - кодексів).

В якій формі повинен відбутися процес систематизації екологічного законодавства України? Звісно, в сучасний умовах недостатньо лише обліку нормативно-правових актів, що видаються, чи видання цього законодавства окремими збірниками. Систематизацію слід здійснити на більш високому рівні. Вважаємо, що з врахуванням обсягу і характеру екологічного законодавства, потреб правореалізації і загальних умов розвитку законодавчої системи України найбільш доцільною в найближчому майбутньому є форма консолідації екологічного законодавства, або кодифікації французького типу, коли не створюється принципово новий нормативно-правовий документ, а десятки і навіть сотні актів з одного питання об'єднуються в один укрупнений акт. Такий акт підлягатиме затвердженню правотворчим органом і розглядатиметься як нове самостійне джерело права, а нормативно-правові акти, на основі яких він виникне, будуть визнані такими, що втратили силу. Важливо зазначити, що новий акт, що буде створений внаслідок консолідації (а його можна назвати Екологічним кодексом), не перекреслить попереднє правове регулювання. Його підготовка і прийняття сприятимуть кращому структуруванню чинного екологічного законодавства, наданню йому більш логічної завершеної форми, ліквідації повторів, суперечностей і неузгодженостей. Важливою вимогою консолідації є застосування уніфікованої термінології. Причому в цій частині дозволене нове регулювання з метою закріплення єдиного понятійно-термінологічного апарату, яким оперує сучасне екологічне право. Проблем тут чимало, починаючи з базового терміну "охорона навколишнього природного середовища", його співвідношення з конституційним "охорона довкілля" і зв'язок з термінами "охорона природи", "раціональне природокористування", "охорона біологічного різноманіття" тощо.

Слід усвідомлювати, що комплекс робіт щодо консолідації екологічного законодавства є досить великим, і не слід сподіватись на її швидке завершення, однак здійснювати її треба невідкладно, зважаючи на нагальні потреби правозастосовчої сфери. При цьому правове підгрунтя для початку таких робіт нам дають Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188, а також Рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні, схвалених Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року № 565 р., якими передбачена розробка проекту Екологічного кодексу України.

Екологічний кодекс має врегулювати весь спектр питань, пов‘язаних з охороною довкілля як єдиного інтегрованого об’єкту, із забезпеченням екологічної безпеки у сферах, де виникають екологічні проблеми.

Вважаємо недоцільним включення до сфери Екологічного кодексу регулювання питань охорони та використання окремих природних ресурсів (земельного, водного, гірничого, лісового, атмосфероохоронного, фауністичного та флористичного). Природоресурсні аспекти охорони довкілля на сьогодні більш чи менш вдало врегульовані на рівні спеціальних законодавчих актів, в тому числі кодифікаційних (Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Лісового кодексу України, Кодексу України про надра, Законів України “Про охорону атмосферного повітря”, “Про тваринний світ”,