Реформування цієї сфери здебільшого відбувалось без чіткої концептуальної основи, спираючись на суб’єктивні фактори. Спеціально уповноважений орган у галузі охорони довкілля то зосереджував у своїх руках досить широкі повноваження щодо управління як охороною, так і використанням природних ресурсів, то віддавав ці повноваження іншим органам, обіймаючи певний час майже виключно контрольно-наглядові та координаційні функції.

На жаль, і на сьогодні систему державного управління охороною довкілля не можна визнати оптимальною. Спеціально уповноваженим органом в цій сфері є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). Саме це міністерство здійснює реалізацію державної політики не лише у сфері охорони навколишнього природного середовища, ведення заповідної справи, забезпечення ядерної безпеки, а й у сфері використання природних ресурсів. Водночас великий обсяг управлінських повноважень в галузі природокористування традиційно продовжують здійснювати Держкомзем, Держводгосп, Держкомлісгосп, а також Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання) та деякі інші центральні органи виконавчої влади. Ключовому Міністерству бракує адмінстративних повноважень і потужності для впливу на ключові сектори взаємовідносин економіки і довкілля. Це Міністерство є політично більш слабким порівняно з багатьма іншими політичними інституціями, йому бракує необхідної політичної сили та впливу для недопущення галузевих спотворень у формуванні й виконанні державної екологічної політики.

В процесі реформування системи державного управління відповідною сферою слід виходити як з внутрішніх чинників, так і з вимог інституційної компетентності, що ставляться більшістю екологічних директив ЄС. Екологічна політика ЄС вимагає надзвичайно компетентного уряду, здатного до перенесення й впровадження складних спеціально-технічних і процедурних правил. Понад те, для реалізації нормативно-правових вимог адміністративний апарат має бути спроможним визначати, планувати, фінансувати і контролювати виконання необхідних інвестиційних програм.

Вдосконалення системи управління відповідною сферою повинно здійснюватись на засадах наукової обгрунтованості, довгостроковості, стабільності, розподілу між різними ланками державного управління функцій щодо використання, експлуатації природних ресурсів, - з одного боку, і їх охороною, - з другого. При цьому єдність природного комплексу, взаємозв’язок природних процесів роблять доцільним зосередження повноважень щодо управління природокористуванням під дахом єдиної управлінської структури (з поресурсними департаментами). Це б підвищило ефективність і надало б єдиної методичної спрямованості виконанню таких управлінських функцій, як здійснення екологічного моніторингу (сьогодні ці функції одночасно здійснюють Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держкомзем, Держжитлокомунгосп, кожний орган на своїй відомчій мережі, з використанням власного метрологічного забезпечення – під організаційним керівництвом Мінприроди), організація обліку та ведення кадастрів природних ресурсів (на сьогодні ця функція також розпорошена між більш як десятьма органами), організація контрольної діяльності тощо.

Розвиток демократичних процесів та забезпечення участі громадськості в охороні довкілля. Інтеграція до ЄС традиційно пов’язується державами з просуванням суспільства в бік більшої відкритості й прозорості, а це вимагає залучення широких верств населення до прийняття рішень, підвищення активності громадян. Охорона довкілля є в Україні тією сферою, де громадська активність є найвищою. Постійно зростає кількість громадських формувань екологічного профілю.Україна стала другою державою, що ратифікувала Орхуську конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (липень 1999 р.). До законодавства України було внесено ряд змін для його приведення у відповідність з вимогами Конвенції. В цілому сьогоднішнє законодавство України дає можливість застосовувати на практиці норми Орхуської конвенції, гарантує реалізацію екологічних прав громадян та їх захист від можливого порушення. Одночасно послідовний розвиток демократичних принципів у відповідній сфері вимагає подальшого вдосконалення законодавства, що гарантує участь громадськості в екологічно важливій діяльності, її доступ до інформації та правосуддя.

Не можна не відзначити, що до участі громадськості в формуванні і реалізації екологічної політики урядові структури ставляться стримано, а часом - негативно, участь громадськості сприймається ними в кращому випадку як перешкода, а в гіршому – як загроза. Бракує усвідомлення того, що "дефіцит демократії" ускладнює мобілізацію суспільної підтримки для запровадження фінансово обтяжливої екологічної політики.

Вдосконалення в цьому ж контексті потребує діяльність громадської інспектури в галузі охорони довкілля. Цей правовий інститут традиційно був достатньо розвиненим в Україні. Ще за радянських часів громадських інспекторів готували народні університети „Природа”, що діяли під егідою Всеукраїнського товариства охорони природи. Починаючи з 90-х років минулого століття громадських інспекторів почали готувати також інші громадські організації, зокрема, Всеукраїнська асоціація „Зелений світ”. На рахунку громадських інспекторів з охорони довкілля, що функціонували під егідою громадських природоохоронних об’єднань, - тисячі корисних справ, зокрема, виявлення значної кількості екологічних правопорушень і передача протоколів про них органам адміністративної юрисдикції. Це була суттєва підтримка природоохоронної справи в країні. Однак в останні роки поняття „громадського контролю в галузі охорони довкілля” було концептуально звужено за рахунок передачі всієї справи формування, методичного керівництва, координації та організації діяльності громадської екологічної інспектури під егіду органів державного екологічного контролю. Громадські інспектори з охорони довкілля сьогодні призначаються державними екологічними інспекторами, працюють спільно з ними або за їх направленнями, звітують перед ними про свою роботу, нарешті, ними ж можуть бути позбавлені повноважень. Таке положення не може бути визнане правомірним з точки