зору теорії громадського управління. Носієм громадського контролю повинна бути сама громадськість, інколи слугуючи противагою державній діяльності в екологічній сфері, доповнюючи і навіть певною мірою – контролюючи останню. Інститут громадської інспектури при найпотужніших природоохоронних організаціях повинен бути поновлений. Це в сучасних умовах суттєвий резерв кваліфікованої громадської підтримки природоохоронної діяльності. Такий підхід не завадить органам державної екологічної інспекції мати свій громадський актив - позаштатних помічників державних інспекторів з охорони довкілля.
Взаємозв’язок проблеми охорони довкілля зі сталим розвитком суспільства
Впровадження концепції сталого розвитку як інтеграція економічних, соціальних та екологічних цілей в суспільній діяльності служитиме найбільш надійною основою для євроінтеграційного процесу України.
Досі в законодавстві України чинники сталого розвитку враховуються не повною мірою. В травні 2003 р. створено Національну раду зі сталого розвитку України як консультативно-дорадчий орган при Президенові України. Управління стратегії сталого розвитку функціонує в Апараті Ради національної безпеки і оборони України. Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів, розраховану на довгострокову перспективу (15-20 років). Встановлено чимало декларативних положень стосовно забезпечення сталого розвитку в нормативно-правових актах, в тому числі екологічної спрямованості. Усвідомлення необхідності розглядати екологічні проблеми в контексті сталого розвитку вже відображається "в букві", але поки що не “в дусі” законів України. Адже в господарському, цивільному, адміністративному, фінансовому та інших галузях законодавства, що також мають регулювати відносини щодо забезпечення сталого розвитку, таких посилань, а головне - забезпечуючих механізмів - поки що явно недостатньо.
На жаль, невирішеність і вимушена першочерговість чинників економічного зростання відсувають на задній план врахування принципів сталого розвитку в галузевій політиці і в законодавстві України. Національна стратегія сталого розвитку України до цього часу не прийнята, хоча завершення її розроблення та прийняття Закону України "Про Стратегію сталого розвитку”, а також вжиття заходів для забезпечення його імплементації і виконання було передбачено Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 117-р, від 22.04.2005р. „Про затвердження заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна – ЄС” ще на травень 2005р.
На жаль, і досвід багатьох інших держав, що прийняли відповідні стратегії, в тому числі держав Центральної і Східної Європи – нових членів ЄС, говорить про те, що більшість таких стратегій існують лише на папері й стикаються з серйозними проблемами їх довгострокової практичної реалізації. Україні важко адаптувати традиційний для Євросоюзу шлях - від пріоритетів охорони довкілля до забезпечення сталого розвитку, оскільки пріоритети стрімкого економічного зростання тиснуть на неї сильніше, ніж свого часу на країни Євросоюзу. Однак розумної, раціональної альтернативи цьому шляху немає. Тому Україна повинна невідкладно прийняти таку Стратегію, безумовно з врахуванням своїх національних особливостей і пріоритетів.
Організаційно-інституційний механізм адаптації законодавства України до права навколишнього середовища ЄС
Адаптація національного законодавства до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції до Європейського Союзу. Усвідомлюючи це, в Україні в останні роки створено основні політико-правові та організаційні засади адаптації законодавства, в тому числі екологічного, до вимог ЄС.
21 листопада 2002 р. було схвалено Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а 18 березня 2004 року затверджено й саму Загальнодержавну програму. Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього.
Державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в країні та спрямовується на забезпечення єдиних підходів до правотворчості, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституційного, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України.
Процес адаптації законодавства України до acquis Європейського Союзу є планомірним і включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності. Перший етап виконання Програми адаптації розрахований на 2004-2007 роки. Періоди наступних етапів визначатимуться залежно від результатів, досягнутих на попередніх етапах, економічної, політичної та соціальної ситуації, яка складеться в Україні, а також розвитку взаємовідносин України і Європейського Союзу. На кожному етапі визначаються пріоритетні сфери адаптації. Пріоритети першого етапу визначені, виходячи зі статті 51 Угоди про партнерство та співробітництво . Серед 16 пріоритетів два (охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин; довкілля) безпосередньо пов’язані з екологічними чинниками, ще два (захист прав споживачів; енергетика, включаючи ядерну) також мають опосередкований зв’язок з екологічними аспектами).
На першому етапі виконання Програми передбачено:
забезпечити розробку глосарію термінів acquis communautaire для адекватності їхнього розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до перекладів актів acquis communautaire на українську мову, створити централізовану систему перекладів;
провести порівняльно-правове дослідження відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу у пріоритетних сферах;
здійснити переклад на українську мову актів acquis communautaire у цих сферах;
на підставі узагальнення досвіду держав Центральної та Східної Європи створити ефективний механізм адаптації законодавства, що б серед іншого включав перевірку проектів законів України та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності acquis Європейського Союзу;
створити загальнодержавну інформаційну мережу з питань європейського права, забезпечивши вільний доступ до неї учасників адаптації законодавства;
створити систему навчання та підвищення кваліфікації державних службовців з питань європейського права, включаючи розроблення та затвердження відповідних навчальних програм;
вжити заходів щодо опрацювання та затвердження спільного з ЄС механізму підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання.
Кабінет Міністрів України щороку розробляє і затверджує план роботи з адаптації законодавства, передбачаючи