Інші директиви є специфічними та стосуються наступного:

автомобілів (4 основних Директиви 70/157/ЄEC, 97/24/ЄEC та 2001/43/ЄC);

побутової техніки (Директива 86/594/ЄEC);

нестаціонарного обладнання (Директива 2000/14/ЄC);

авіації (4 основних Директиви 80/51/ЄEC, 89/629/ЄEC, 92/14/ЄEC та 2002/30/ЄC).

Зміна клімату

4 лютого 1991р Європейська Рада (Рада ЄС) уповноважила Комісію від імені Європейського Співтовариства брати участь у переговорах стосовно Рамкової конвенції ООН щодо зміни клімату (UNFCCC), яка була прийнята у Нью-Йорку 9 травня 1992р. Співтовариство ратифікувало Рамкову конвенцію Рішенням 94/69/ЄC від 23 грудня 1993р, з датою набрання чинності 21 березня 1994р.

На четвертій зустрічі Конференції Сторін (COP) у Берліні у березні 1995р, Сторони Конвенції вирішили домовитися щодо Протоколу, який міститиме заходи зі скорочення викидів у промислових країнах на період до 2000р. Після напруженої роботи 10 грудня 1997р, відповідний Протокол був укладений у Кіото.

Європейське Співтовариство підписало Протокол 29 квітня 1998р. У грудні 2001р Рада ЄС в Лаекене підтвердила, що Євросоюз хоче, щоб Кіотський Протокол набрав чинності до Йоганнесбурзького Самміту зі сталого розвитку. Тому від імені Співтовариства Рада ЄС своїм Рішенням 2002/358/EC ухвалила Кіотський Протокол. Держави-члени мали узгодити дії та задіяти механізми ратифікації, щоб ратифікувати Протокол одночасно з ЄС, тобто до червня 2002р.

Законодавство ЄС у сфері зміни клімату в основному включає 2 рішення та 1 директиву:

Рішення 2002/358/ЄC стосовно ухвалення від імені Європейського Співтовариства Кіотського Протоколу до Рамкової Конвенції ООН щодо зміни клімату, та спільного виконання відповідних зобов’язань;

Рішення № 280/2004/ЄC стосовно механізмів моніторингу у країнах Співтовариства викидів газів, здатних викликати парниковий ефект, та стосовно дотримання вимог Кіотського Протоколу;

Директива 2003/87/ЄC (доповнена Директивою 2004/101/ЄC) встановлює механізм продажу дозволів на викиди газу у межах Співтовариства, та доповнює Директиву96/61/ЄC

Процес розширення ЄС

Прийняття нових членів до Європейського Союзу відбувається згідно зі статтею 49 Договору про Європейський Союз. Рада ЄС має одностайно погодитись на проведення переговорів, після консультацій з Єврокомісією та отримання схвалення від Європейського Парламенту. Умови прийняття, будь-які перехідні періоди та поправки до Договорів, на умовах яких утворено Союз, є предметом погодження між країною-кандидатом та державою-членом. Для набуття чинності, угода вимагає ратифікації всіма Державами–підписантами згідно із їх відповідними конституційними вимогами.

Переговори про прийняття спрямовані на перевірку спроможності кандидата виконувати вимоги до держав-членів та застосовувати корпус законодавства Співтовариства („acquis”) в момент прийняття, зокрема, це стосується заходів із розширення спільного ринку, які мають запроваджуватися негайно. Під час переговорів також враховуються питання до-вступної допомоги, яку може надати Європейський Союз з метою прийняти „acquis” кандидата. Переговори можуть бути проведені навіть якщо „acquis” кандидата не повністю готові, і якщо перехідні заходи можна буде застосувати після прийняття кандидата.

Переговори мають форму двосторонніх Міжурядових Конференцій (Держава-член ЄС/країна-кандидат), для чого міністри збираються разом кожні півроку, а посли-щомісячно. Комісія визначає спільну позицію на переговорах для кожного розділу питань у компетенції Співтовариства, і ця позиція одностайно ухвалюється Радою. Результати переговорів узагальнюються у проекті Угоди про приєднання. Ця угода повинна бути схвалена Союзом та ратифікована державами-членами та країнами-кандидатами.

Під час останнього розширення ЄС, Європейський Союз та країни Центральної та Східної Європи уклали спільну асоційовану угоду особливого типу під назвою „Європейська Угода” (Europe Agreement”). Її метою було підготувати асоційовані держави для вступу до Європейського Союзу, вона ґрунтувалася на повазі прав людини, демократії, нормах права та ринковій економіці. „Європейська Угода” укладена на невизначений термін (але буде замінена будь-якою угодою про прийняття) та має кілька особливих рис:

політичні аспекти, які передбачають двосторонні та багатосторонні консультації;

торговельні аспекти, які мають на меті утворити зону вільної торгівлі;

економічне, культурне та фінансове співробітництво;

узгодження законодавства, зокрема стосовно інтелектуальної власності та норм щодо конкуренції.

В галузі інституційних заходів, загальне керування „Європейською Угодою” покладено на асоційовану раду, яка складається із представників Ради ЄС та Єврокомісії, з одного боку, та з представників уряду асоційованої країни, - з іншого. Асоційований Комітет, який складається із членів асоційованої ради, організує роботу та готує питання до обговорення на асоційованій раді. Окрім того, асоційована рада може отримувати рекомендації від членів Європейського Парламенту та національного парламенту асоційованої країни.

У червні 1993р Європейська Рада у Копенгагені визнала права країн Центральної та Східної Європи приєднатися до Європейського Союзу, коли вони відповідатимуть таким критеріям:

політичним: стабільні інститути, що гарантуватимуть демократію, верховенство права, права людини та повагу прав меншин;

економічним: функціонування ринкової економіки;

впровадження „acquis” Співтовариства: прийняття різноманітних політичних, економічних та монетарних цілей Європейського Союзу.

Ці критерії для вступу біли підтверджені у грудні 1995 Європейською радою у Мадриді, яка також наголосила на важливості адаптації адміністративної структури країни-кандидата для створення умов гармонійної інтеграції.

Стратегія включення „acquis” Співтовариства до національного законодавства

„Acquis” Співтовариства – це корпус прав та обов’язків, які належать всім державам-членам в межах Європейському Союзу. Вони постійно розвиваються та охоплюють:

зміст, принципи та політичні цілі Договорів (первинного права ЄС);

законодавство, прийняте для впровадження Договорів та судові рішення Суду юстиції;

декларації та резолюції, прийняті Союзом;

заходи стосовно спільної зовнішньої політики та політики безпеки;

заходи щодо правосуддя та внутрішніх справ;

міжнародні угоди, укладені Співтовариством, а також державами-членами між собою щодо діяльності Союзу.

Таким чином, „acquis” Співтовариства включають не тільки законодавство Співтовариства в прямому сенсі, але і закони, прийняті другою та третьою гілками влади Європейського Союзу, та спільні цілі, закладені в Договорах. Союз прийняв зобов’язання дотримуватись „acquis” Співтовариства в усій їх повноті та розвивати їх надалі. Країни-кандидати повинні прийняти „права” Співтовариства до