того, як вони приєднаються до Союзу. Часткове відхилення від „acquis” дозволяється за виняткових обставин та в обмежених масштабах. Для інтеграції у Європейський Союз країни-члени повинні внести(() Внести: означає процес прийняття чи доповнення національного законодавства та процедур, щоб вимоги відповідних законів ЄС повністю входили у національне законодавство. ) “acquis” у своє національне законодавство, імплементувати(() Імплементувати: забезпечити наявність установ та відповідних бюджетів для виконання законів та норм (також відомо під назвою „застосування директиви на практиці”).) їх з моменту вступу до Союзу, та застосовувати(() Правозастосування: необхідного контролю та покарань, щоб вимоги законів виконувались повністю та належним чином) їх надалі.
Внесення та імплементація законодавства Співтовариства є основними проблемами, які постають перед країнами-кандидатами. Вони вимагають зміцнення управління та правової системи, сильної адаптації інфраструктури країни-кандидата, щоб вона відповідала стандартам Співтовариства, зокрема, в питаннях довкілля, транспорту, енергопостачання та телекомунікацій. Для внесення всіх цих змін надається перед-вступна допомога країні-кандидатові, включаючи також і технічну допомогу TAIEX.
Інвестиційні проблеми інфраструктури у зв’язку із довкіллям
Наближення до екологічних вимог ЄС складає головну проблему для країни, що готується до вступу у Європейський Союз. В залежності від відставання у питанні охорони довкілля країни–кандидата від держав-членів, питання підготовки до вступу в його екологічному аспекті може створити необхідність залучення великих інвестицій.
Тому Комісія наголошує на реалістичних національних довготермінових стратегіях для впровадження “acquis”, та заохочує країни до мобілізації значних внутрішніх та зовнішніх фінансових ресурсів, особливо приватних фондів, для забезпечення відповідності вимогам в цьому питанні.
У випадку із державами Центральної та Східної Європи, Союз виділив значну фінансову допомогу (через „Agenda -2000”) на екологічне інвестування у країнах-кандидатах, зокрема через „доприєднавчий” інструмент структурної політики (ISPA), а також на оновлену програму Phare та Спеціальну програму з сільскогосподарського розвитку та розвитку села SAPARD. ISPA, роботу за якою було розпочато у 2000 році, виділяє більше 500 млн.євро щорічно на інвестиції в охорону довкілля на період 2000-06рр.
За оцінками Комісії, країни-кандидати повинні витрачати 2-3% ВВП щорічно протягом кількох років для повного запровадження “acquis” стосовно екологічних вимог. Останні дослідження показують, що необхідні витрати ВВП на ці цілі повинні складати від 2% для Чеської Республіки до 11% для Болгарії(() Болгарія: проблеми задоволення вимог екологічних Директив ЄС. - Світовий Банк, жовтень 2000р.). Джерела фінансування включають позики міжнародних фінансових установ, двосторонні гранти та кредити, позики комерційних банків, прямі іноземні інвестиції, та надходження від оплати за споживання, відрахувань та податків.
Перехідні періоди після вступу необхідні для впровадження „інвестиційно-містких” директив. Однак перехідний період повинен супроводжуватись впровадженням програм, які мають містити проміжні цільові показники та результати, що їх можна відслідковувати після дати прийняття.
Технічну допомогу Комісії зробили доступною для того, щоб уможливити розробку механізмів впровадження та фінансування екологічних стратегій через так звану програму ‘PEPA’ _„Програму екологічних пріоритетів для вступу” (“Priority Environmental Programme for Accession“). Програма почала роботу у 1999р, і її роль полягає у підтримці розробки планів впровадження „інвестиційно-містких” директив та у забезпеченні, щоб країни мали пріоритетний список проектів для впровадження протягом наступних кількох років. У перший рік програма PEPA спрямовується на планування інвестицій, а у наступні роки центр ваги переміщається на розробку списків довготермінових пріоритетних проектів.
Ключові „інвестиційно-місткі” директиви
Певні екологічні директиви можуть бути важкими для виконання, в залежності від поточної інфраструктури у країні-кандидаті та від наявних фінансових ресурсів. Окрім того, досвід держав-членів у впровадженні цих директив є додатковим свідченням масштабності цієї проблеми. „Інвестиційно-місткі” директиви – це не єдині директиви, для впровадження яких потрібні будуть інвестиції, але вони складають найбільші проблеми відносно потрібної кількості проектів та масштабів інвестицій. Нижче подано список таких потенційно „інвестиційно-містких” директив:
Водний сектор
Директива 98/83/ЄC щодо якості води, призначеної для споживання людиною
Директива 91/271/ЄEC стосовно обробки води у містах
Директива 76/464/ЄEC щодо забруднення певними небезпечними речовинами, що викидаються у водне довкілля Співтовариства, доповнена Директивою Ради 91/692/ЄEC та її “дочірніми” директивами
Директива 91/676/ЄEC стосовно охорони вод від забруднення, спричиненого нітратами сільськогосподарського походження
Директива 2000/60/ЄC, що встановлює базу для дій Співтовариства у питаннях водної політики
Директива 76/160/ЄEC стосовно якості води для купання.
Якість повітря
Директива 96/62/ЄC щодо оцінки якості та управління якістю повітря
Директива 99/30/ЄC стосовно граничних значень двоокису сірки, двоокису азоту та окисів азоту, зокрема твердих часток та свинцю у навколишньому повітрі
Директива 98/70/ЄC стосовно якості бензинового та дизельного палив, і Директива 93/12/ЄEC, що її доповнює
Директива 1999/32/ЄC стосовно скорочення вмісту сірки у певних рідких паливах, та Директива 93/12/ЄEC, що її доповнює
Директива 94/63/ЄC стосовно контролю за викидами летких органічних сполук в результаті зберігання бензину та його доставки з терміналів на сервісні станції;
Промислове забруднення
Директива 96/61/ЄC комплексного попередження та контролю за забрудненням (IPPC)
Директива 88/609/ЄEC про обмеження викидів певних забрудників у повітря із великих сміттєспалювальних заводів (за доповнення Директиви 94/66/ЄC)
Директива 1999/13/ЄC про обмеження викидів летючих органічних сполук завдяки використанню органічних розчинників у певних процесах та установках
Директива 96/82/ЄC про контроль за основними джерелами загрози нещасних випадків з участю небезпечних речовин
Управління відходами
Директива 1999/31/ЄC про захоронення відходів
Директива 89/369/ЄEC про попередження забруднення повітря новими муніципальними сміттєспалювальними заводами
Директива 94/67/ЄC про спалювання небезпечних відходів
Спільна позиція № 7/2000 прийнята Радою з метою прийняття Директиви 2000/.../ЄC про спалювання відходів
Директива 75/442/ЄEC про відходи (доповнена Директивою 91/156/ЄEC)
Директива 91/689/ЄEC про небезпечні відходи (доповнена Директивою 94/31/EC)
Директива 86/278/ЄEC про захист довкілля, зокрема, ґрунтів, коли у сільському господарстві використовуються осадки стічних вод.
Приклад країн Центральної та Східної Європи (ЦСЕ)
Стратегія щодо довкілля з метою вступу до ЄС(()