1.“Чорний” ПР – виняток чи норма?
Основною проблемою, яка піднімається в цій статті є невідповідність практики застосування різноманітних комунікативно-інформаційних технологій політичного ПР загальноприйнятим міжнародним нормам і стандартам паблік рилейшнз.

Така невідповідність, на думку автора, зумовлена широким і практично неконтрольованим застосуванням “брудних” політичних технологій (іншими словами, “чорного” ПР), які мають схожість з паблік рилейшнз лише за формою, а не за змістом і суттю.

Важливість постановки і подальшого розв’язання цієї проблеми полягає у спрямуванні політичних паблік рилейшнз у русло тієї чи іншої парадигми їх розвитку. Практичним результатом розв’язання цієї проблеми на теоретичному (в рамках теорії паблік рилейшнз і масових комунікацій), а затим – і на правовому рівнях, має стати збільшення питомої ваги використання технік і можливостей власне паблік рилейшнз у порівнянні з маніпулятивними комунікативно-інформаційними технологіями, “чорним” ПР.

Отже, цілями даної статті є розкриття характерних і типових особливостей застосування технологій “чорного” ПР у вітчизняній та зарубіжній політичній практиці; визначення того, наскільки відповідають превалюючі нині в Україні політичні технології тим стандартам і вимогам, які ставить перед політичними паблік рилейшнз міжнародне співтовариство; визначення перспектив розвитку політичного ПР в Україні в контексті пануючої нині парадигми застосування комунікативно-інформаційних технологій в українській політичній практиці.

Предметом цієї статті є поняття, з одного боку, вельми ефемерне і не менш парадоксальне у вітчизняній теоретичній галузі, яка досліджує зв’язки з громадськістю або паблік рилейшнз (далі – ПР) – це поняття “чорного” ПР.

Оскільки цей феномен визнається, здебільшого, як відхилення від традиційних паблік рилейшнз, то і визначень „чорного” ПР існує не так вже й багато, так само, як, власне, і досліджень на цю тематику. Загалом маніпулюванню масовою свідомістю присвячено чимало робіт як західних, так і східноєвропейських дослідників.

Наприклад: „Маніпульована людина” Г. Франка, „Маніпульоване суспільство” К. Фарбера, „Маніпулятори свідомістю” Г. Шиллера, „Маніпуляція свідомістю” С. Кара-Мурзи та ін. Подібного не можна констатувати у відношенні до „чорного” ПР як до комплексної комунікативно-інформаційної технології, що має широкий спектр синтезованого і планомірного використання багатьох технологій, здебільшого – маніпулятивних.

Зазначимо, що „чорний” ПР, маніпулятивні технології розглядаються, в основному, у деяких пресових публікаціях, і то – епізодично, переважно у загальному контексті розгляду політичних процесів і технологій. Так, наприклад, у роботах провідного українського дослідника паблік рилейшнз професора Георгія Почепцова маніпулятивні технології, як і „чорний” ПР згадуються вельми побіжно у широкому аспекті передвиборних технологій та політичного іміджмейкерства.

Втім, згаданий автор присвячує феноменові „чорного” ПР окрему статтю „Путівник по чорному піару” (в оригіналі – „Путеводитель по черному пиару” [1]. На наш погляд, ця стаття є лише „чернеткою” більш масштабного дослідження, оскільки: а) не існує визначення саме феномену „чорного” ПР, а не поняття (Г. Почепцов небезпідставно вважає, що „чорний” ПР – скоріше публіцистичний, аніж науковий термін, оскільки „піар може бути або білим, або ж його не існує зовсім”); б) проф. Почепцов вибудовує вельми широкий спектр прикладів і проявів „чорного” ПР, теоретично не узагальнивши і не вибудувавши необхідної систематизації цього вельми широкого, контраверсійного і малодослідженого явища (можливо, не дозволили рамки статті).

Найбільш вдалим визначенням терміну „чорний ПР” серед тих, які вдалося знайти авторові, є визначення, запропоноване В. Стоякіним, аналітиком Центру політичного маркетингу (м. Дніпропетровськ). На його думку, політичні ПР-технології поділяються на „білі”, „чорні” і „сірі”. „Білі” технології – це ті, які відповідають міжнародним професійним стандартам паблік рилейшнз. „Чорним” ПР, за В. Стоякіним, „вважаються ті політичні технології, застосування яких передбачає пряме порушення діючого законодавства.

Сюди можуть відноситися технології як відверто кримінальні (замахи на суперників, підкуп членів виборчих комісій, викрадення бюлетенів і т. п.), так і порівняно невинні, але все ж таки заборонені законом дії („подарунки” виборцям, агітація з боку посадових осіб і т. п.)”. „Сірим” ПР дослідник вважає „ті технології, котрі не передбачають прямого порушення закону, але вступають у протиріччя з нормами суспільної моралі і прийнятними способами ведення політичної (особливо – виборчої) кампанії. Наприклад, присутність на мітингу якого-небудь політика групи його супротивників із транспарантами, листівками й іншими матеріалами опозиційного до нього змісту” [2].

Втім, дозволимо собі дещо не погодитися з класифікацією політичного ПР, зроблену В. Стоякіним. На наш погляд, „чорними” вважаються ті квазі- паблік рилейшнз, котрі грубо порушують як закон, так і загальноприйняті в суспільстві морально-етичні норми.

Явна і зрима протилежність поглядів стосовно „чорного” ПР в теорії паблік рилейшнз, різнобіжність оцінок стосовно досліджуваного феномену підводить нас до висновку, що „чорний” ПР як явище є неоднозначним принаймні з двох причин: 1) ігнорування з боку теорії паблік рилейшнз (мовляв, це вже не ПР) і, як наслідок, недостатньої дослідженості цього надзвичайно поширеного в українському політикумі феномена; 2) кон’юнктурних, заполітизованих, а часто і відверто пропагандивних оцінок, коли технології, подібні за структурою і контекстом застосування до “чорного” ПР визнаються ледь не нормою істинних паблік рилейшнз, справжніх політичних технологій -- залежно від конкретних політичних установок чи вподобань дослідника (ясна річ, схожі підходи мають небагато спільного з науковими).

І тут варто висловити кілька міркувань з приводу того, чому “чорний ПР” з одного боку, розглядається всього-навсього як незначне, а отже, несуттєве відхилення від норм і методів справжнього політичного ПР, а з іншого