Контрольна робота - Чорний” ПР – виняток чи норма?
18

такої, що ґрунтується значною мірою на релятивістських позиціях автора) дотримується Д. Ольшанський у своїй монографії “Политический РR”: „ПР, незалежно від кольору, являє собою технології маніпуляції масовою свідомістю. Серед них є заборонені законом (на кшталт 25-го кадра) і не заборонені. Все. Дозволено все, що не заборонене. Значить, всі інші технології, крім невеличкого набору, цілком придатні. Не буває і „брудних” ПР-технологій. Що є природнім, те не буває бридким. Вплив на психіку, якщо він приймається і поширюється цією самою психікою, не може бути „брудним” або „чистим”. І „чорний” ПР придумали зовсім не політтехнологи” [5].

Власне, не вступаючи тут (за браком площі) у цілком виправдану полеміку з російськими дослідниками щодо виправданості маніпулятивних підходів і нехтування морально-етичними нормами як необхідного атрибуту сучасного політичного ПР, все ж зауважимо, що вищезгадані російські автори, схоже, самі того не помічаючи, де-не-де полемізують самі із собою. Так, С. Зверінцев певною мірою заперечує наведені вище твердження, пропонуючи власне означення терміну „паблік рилейшнз”: ПР – це „діяльність з переведення прагматичних цілей організації у прийнятну для суспільства політику” [4]. Принагідно зауважимо, що „прийнятна для суспільства” політика аж ніяк не може бути аморальною.

Так само як Ольшанський (контраверсійно до самого себе) стверджує: „Зрозуміло, що ми заздалегідь виключаємо з розгляду відверту брехню просто як прийом, що не має відношення до ПР. Підкреслимо: ПР – це не брехня, а брехня і наклеп – це не ПР” [5].

І тут закликаємо поглянути правді у вічі: чи ж може бути прийнятними для суспільства ПР-технології, які полягають в інформаційно-комунікативному примусі громадян до здійснення певних дій шляхом прихованого нав’язування їм „єдино можливої” неправди? Адже, маніпулятивні технології, „чорний” ПР створюють для реципієнтів сплановано викривленої інформації ілюзію свідомого вибору, насправді позбавляючи їх реальної політичної альтернативи у суспільних мотиваціях і діях. Створюється дискурс, який полягає у тому, що головним суб’єктом соціального примусу виступає вже не держава як класичний апарат насильства, а інформаційне суспільство (і “чорний” ПР як його елемент зі складним набором маніпулятивних і „брудних” технологій). Примусу не прямого і примітивного, який має місце під час пропаганди, а опосередковано-завуальованого і вишукано-цинічного, ієзуїтського. Це і є „чорний” ПР в дії.

2. Парадигма “чорного” ПР в дії

Апостолами російського „чорного” (евфемістично – технологічного) ПР – цілком правомірно, на наш погляд, вважаються одіозні російські політтехнологи Олег Павловський та Марат Гельман. Тут вважаємо за доцільне стисло схаракетеризувати основні віхи і методи їхньої діяльності.

Приклад 1. Феномен Павловського
У професійному середовищі політичних технологів Гліб Олегович Павловський зажив собі слави батька “чорного ПР” на просторах колишнього Радянського Союзу. Виходець з України (народився в м. Одесі), Г. Павловський в середині 70-х років минулого століття переїхав у Москву, де з часів перебудови і зажив собі слави “політтехнолога № 1” на теренах Російської Федерації. “Віщий Олегович”, “виробник президентів” – такими неформальними прізвиськами його охрестили колеги та журналісти. Новітня історія політичних паблік рилейшнз довела, що Г. Павловський цілковито заслуговує на подібні оцінки. Причому, на відміну від багатьох своїх колег-політтехнологів, Павловський ніколи публічно не відхрещується від своєї причетності до того, чи іншого ПР-проекту. А приписується його заслугам дійсно немало: це перемога і відставка Б. Єльцина, чергове підвищення А. Чубайса в кремлівській ієрархії, відставка А. Степашина з посади Прем’єр-міністра Росії, призначення В. Путіна у спадкоємці Президента Б. Єльцина, ПР-розгром партії Лужкова-Примакова, розв’язання другої чеченської війни, створення партії “Єдність”. І ці заслуги на терені політичного ПР Г. Павловського не є вичерпними.

Як свідчить даний перелік, тривіальними і дрібними проектами Гліб Олегович не займається. Результати, дійсно, є вражаючими. Природно, в руслі нашого дослідження, постає інтерес щодо методів та принципів, якими керується у своїй діяльності Г. Павловський.

Надамо слово самому політтехнологу. В одному зі своїх численних інтерв’ю він зауважив: “В суспільстві існує попит на всесвітню змову, на фігуру абсолютного маніпулятора... Здогад людей про маніпулятора – насправді, є здогадом про власну маніпульованість”. І ще: “Розкрутити за наявності грошей можна будь-кого” [6].

І тут ми дозволимо собі дещо випередити логіку сюжетного розгортання цього конкретного прикладу (case study). Павловський досяг основної мети своєї професійної програми – став “людиною при владі”, блискуче виконавши свою функцію політтехнолога-маніпулятора. Проте, як не парадоксально це звучить, успіх Г. Павловського на терені політичного ПР зумовлений, насамперед, превалюючим застосуванням маніпулятивних технологій та широкого інструментарію “чорного ПР”, спрямованими на зміну мислення, мотивацій, рішень і дій виборців. Останні за даних умов з суб’єктів політичного процесу у переважній своїй більшості перетворюються на об’єкти впливу політичних технологій. З легкої руки Г. Павловського, “чорний ПР” в російських політичних перегонах з “неправильного” винятку перетворився на стійку норму, що зумовлює успіх на виборах.

Наведемо деякі приклади застосування “чорного ПР” на практиці у виконанні Г. Павловського:
- 1994 р. – з метою “розкрутки” власного видання “Общая газета”, Г. Павловський запустив у мас медіа чутку про державний переворот, який начебто готувала група наближених до Б. Єльцина політиків щоб усунути його від влади. Зчинився неймовірний скандал. Г. Павловського тоді ледь не засудили за дифамацію.

– 1996 р. – попередній “чорний ПР” Г. Павловського мав свій незаперечний ефект. Це виявилося в тому, що методи Павловського знайшли високий попит

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6