Контрольна робота - Чорний” ПР – виняток чи норма?
18

на найвищому кремлівському рівні. Г. Павловський відіграє провідну роль у створенні “позитивного образу” Б. Єльцина під час чергових президентських перегонів. Завдяки ретельно спланованій передвиборчій кампанії, Б. Єльцина у черговий раз обирають Президентом Російської Федерації.

-1997 р. – Г. Павловський оприлюднює в пресі скандальну розшифровку телефонних перемовин Гусинського і Березовського, котрі начебто готували ПР-кампанію, спрямовану на дискредитацію Президента Б. Єльцина. Ця технологія спрацювала на випередження: замість очікуваної мети названі особи самі були дискредитовані в очах громадськості, як “таємні змовники” та “інтригани”.

- 1999 р. – Г. Павловський виступає креатором ПР-технології “спадкоємець Президента”. Внаслідок її успішної реалізації Б. Єльцина на посаді Президента Росії “плавно” змінив В. Путін.

У підсумку зазначимо, що успіхи Г. Павловського як політтехнолога ґрунтуються на двох основних засадах: майже цілковита свобода від будь-яких морально-етичних обмежень; мистецтво політичного прогнозу та точного передбачення провідних тенденцій розвитку ситуації. “За наявності грошей можна розкрутити будь-кого”, - ця фраза Г. Павловського наочно демонструє професійне кредо політтехнолога, серцевиною методів якого є “чорний ПР”.

Приклад 2. Марат Гельман
Поруч з Г. Павловським, М. Гельман є ще однією наріжною персоною “чорного ПР” в Росії. Він був однією з ключових постатей єльцинської виборчої компанії 1996 року (“Голосуй, а то програєш!”), а також парламентських виборів 2003 року, коли він був автором і фактичним куратором провладного блоку “Родіна”. Слід окремо зупинитися на останньому досягненні М. Гельмана як на найвизначнішому в його біографії на терені “чорного ПР”.

Останні півтора року М. Гельман обіймав посаду заступника генерального директора і керівника аналітичної служби 1-го каналу російського телебачення. Як результат, телебачення спрацювало належним чином і в потрібному напрямку. Креатив Марата Гельмана у формі “чорного ПР” досяг своєї генеральної мети: з парламентською опозицією в Росії покінчено, пропрезидентські партії становлять конституційну більшість у Державній Думі Росії.

Володимир Путін практично безальтернативно переміг на виборах і сконцентрував в своїх руках практично всі важелі влади в Росії, включаючи владну “вертикаль” і “горизонталь” разом узяті.

Таким чином, Гельман, по суті, виконав свою основну політтехнологічну функцію в Росії, після чого ледь не цілковито переїхав в Україну. Тут він продовжив застосовувати власні маніпулятивні ноу хау на українському ринку політичних паблік рилейшнз.

Слід сказати, що на українському терені Гельман не є новачком. Так, за свідченням деяких мас медіа, М. Гельман доклав чимало зусиль у 1999 році для переобрання Л. Кучми Президентом України і проходження Соціал-Демократичної партії України (об’єднаної) до Верховної Ради на парламентських виборах 2002 р.

Ось що пише про російського (а тепер вже й українського) політтехнолога Інтернет-сайт “Українська правда”: “Гельман стояв біля джерел появи темників на українському телебаченні. Також його авторство приписують низці передвиборних провокацій проти опонентів СДПУ (о)”.

За даними тієї ж “Української правди”, М. Гельман отримав у 2003 році українське громадянство -- начебто, за підтримки Глави Адміністрації Президента України В. Медведчука.

А ось деякі припущення щодо причетності М. Гельмана до “чорних” політтехнологій, котрі (як припущення, так і самі продукти цих технологій) циркулюють в українському масмедійному просторі (т. зв. “план Гельмана”)
- роздмухування т. зв. “українського антисемітизму” з метою міжнародної дискредитації вітчизняної політичної опозиції;

- просування політичної (конституційної) реформи з переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми державного устрою як головний засіб відвернення громадської уваги від ретельно спланованого політичного проекту “Кучма-3”;

- масові “зачистки” українського медіа-простору останнього часу (Радіо “Свобода”, “Сільські вісті”, Громадське радіо, радіо “Рокс”, 5-й канал) [7].

Як бачимо, М. Гельман у своїй ПР-діяльності послуговується майже ідентичними методологічними засадами та методами, що і Гліб Павловський (див. вище).

3. Взаємозаперечення принципів „чорного” ПР і міжнародних професійних стандартів паблік рилейшнз

Отже, з вищенаведених двох практичних прикладів сама собою випливає наукова проблема, від розв’язання якої (спершу на теоретичному, а затим – і на практичному рівнях) цілковито залежить майбутня парадигма політичного ПР в Україні.

Йдеться, насамперед, про концептуальні практичні засади політичних паблік рилейшнз, а саме: необхідність морально-етичного регулювання, а якщо останнє не спрацьовує достатньою мірою, то і законодавчого регулювання політичних ПР-технологій.

Як нам відомо, у жодній країні світу не прийнято спеціального закону, який би регулював сферу застосування політичних ПР-технологій, юридично обмежуючи широке і систематичне застосування маніпулятивних ПР-технологій і “чорного ПР”.

В основному, ПР-сфера вельми опосередковано, а отже – і малоефективно – регулюється серією законів про діяльність засобів масової інформації, Цивільним та Адміністративним кодексами. Що ж до можливостей морально-етичного і внутріпрофесійного (за допомогою ряду кодексів міжнародних ПР-асоціацій) регулювання політичних паблік рилейшнз, то практика свідчить, що таке регулювання є мінімальним і малоефективним. Адже, як свідчать, зокрема, і вищенаведені приклади з практики застосування політичних технологій, успішний, ефективний та результативний політичний ПР, як правило, асоціюється з “чорним ПР” і здійснюється здебільшого за допомогою маніпулятивних ПР-технологій. У цьому контексті, згадується відома професійна притча: коли випускник американського ПР-факультету прийшов працювати в агентство, то першими словами, які він почув від свого шефа були: “А тепер, хлопче, забудь про всі ті красиві казки, яких тебе навчали в університеті, і починай працювати”.

За цим стоїть надзвичайно серйозне наукове питання, допоки ще не розв’язане ані зарубіжними, ані, тим більше, вітчизняними дослідниками: чи є, власне

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6