перспективи” (Київ, 2000); міжнародних конгресах “Розвиток інформаційного суспільства в Україні” (Київ, 2001); “Інформаційне суспільство: стратегія розвитку в ХХІ столітті” (Київ, 2003); конференції “Електронний уряд” (Київ, 2003); ІТ-форумі у рамках ХІ міжнародної виставки “Інформатика і зв’язок – 2003”, секція “Програма Електронна Україна” (Київ, 2003); науково-практичній конференції “Стан і перспективи законодавчого забезпечення діяльності засобів масової інформації в Україні” (Київ, 2004); міжнародній науково-практичній конференції “Наука, інновації та розвиток регіонів” (Львів, 2004); міжнародній конференції “Влада та журналістика у демократичному суспільстві” (Київ, 2004); науково-практичній конференції “Вибори: рівність можливостей” (Київ, 2004); “круглому столі” з обговорення проекту Концепції національної інформаційної політики (Київ, 2003); “круглому столі” “Українська журналістика у виборчій кампанії 2004 року” (Київ, 2004); науково-практичній конференції “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003).
Наукові положення і висновки дисертації були реалізовані автором при обговоренні та опрацюванні під егідою Державного комітету телебачення і радіомовлення України матеріалів законодавчих і нормативно-мето-дичних актів у сфері інформаційної політики держави, зокрема: у 2002 р. – у громадському обговоренні Концепції національної інформаційної політики; у 2003 р. – у роботі колегії Держкомтелерадіо України щодо розгляду проекту Концепції і структури проекту Інформаційного кодексу України; у нормопроектувальній роботі: керівник робочої групи Міжпарла-ментської асамблеї держав-учасниць СНД з підготовки Модельного інфор-маційного кодексу для країн Співдружності у 2001 – 2005 рр.; положення дисертації було використано при розробці розділів проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про науково-технічну інформацію”; як заступник Голови Державного комітету України з питань державних секретів та технічного захисту інформації в період 1994–1999 рр. був відповідальний за зв’язок з Верховною Радою України, брав безпосередню участь у підготовці законодавчих та інших нормативно-правових актів України, зокрема Закону України “Про державну таємницю”, “Поло-ження про технічний захист інформації”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України та ін.
Наукові здобутки дисертанта були апробовані під час його роботи у складі Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності при Кабінеті Міністрів України з 2000 р. та наглядової ради Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології – від Держкомсекретів України – з 1998 по 1999 рр.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 34 наукових публікаціях, 33 з яких у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура дисертації. Специфика проблем, що стали об’єктом дисертаційного дослідження, мета і завдання роботи зумовили її структуру. Робота складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (408 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 395 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету, завдання, предмет і об’єкт, а також методологічну основу дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, розкриває зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.
У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до проблеми державного управління інформаційним ресурсом України” здійснено аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених з проблематики дисертаційного дослідження. Дисертант відзначає, що проблема управління науковим знанням, інформацією стала предметом наукових дискусій. Перша позиція полягає в тому, що людство вступило у нову еру – інформаційного суспільства, в його основі нова парадигма: суспільство базується у своєму розвитку й прогресивному поступі не на матеріальних, а на постматеріальних цінностях, основною серед яких є інформація, знання. Саме ця інформація докорінно змінює світ і зумовлює революційні зміни самих засад суспільного життя, політичної практики, а відтак інститут держави і державна влада остаточно занепадають. Цю позицію в різних ідейних модифікаціях обстоювали Д.Бел, Ф.Мечлап, М.По-рат, П.Дракер, В.Дайзард, Е.Тоффлер, Дж.Нейсбіт, праці яких аналізує в роботі дисертант. У роботі розглядаються і теоретичні підходи до питання впливу інформаційного суспільства на розвиток економіки, на перетво-рення самої людини ( праці М.Кастельса, Ф.Уебстера, А.Дафа та ін.).
Інша позиція щодо ролі держави в управлінні інформаційним ресурсом (представлена працями К.Мея, Т.Моріса-Сузікі, Л.Мамфорда, Ф.Енджела, Й.Масуди та ін.) полягає в тому, що суспільне буття у своїх сутнісних проявах істотно не змінилося, нові технології не вказують на радикальні зміни у виробничих відносинах та відносинах власності, а інформаційне суспільство містить суперечливі елементи, які відповідають кожному типу технік, і є логічним продовженням капіталістичного розвитку. Особливої уваги, на думку дисертанта, заслуговує мало кому відома позиція деяких західних учених (Енджела та інших), відповідно до якої найбільші зміни в суспільстві стануться навіть не у ринкових відносинах, а у сфері політики. І цей висновок виводить автора на аналіз ролі держави у здійсненні інформаційної політики, зміни її функцій щодо врегулювання відносин власності в інформаційному суспільстві.
У роботі аналізуються теоретичні положення І.Берліна, К.Мея, Дж.Нейсбіта, Ч.Ледбітера, Й. Масуди, П.Колока, М.Сміта про два виміри інтересів соціальних груп та індивідів – негативну (свободу від примусу) та позитивну (задля досягнення певних цілей) свободу, про нові імпульси розвитку політики завдяки новим технологіям комунікації, посилення індивідуальних засад у політиці в результаті використання інформаційно-комунікаційних технологій, про зростання інтересу до політичного життя в умовах інформаційного суспільства, про можливості інформації у реалізації свободи вибору, про перебудову суспільства як один з найважливіших результатів впливу цих технологій на соціальну сферу. Дисертант поділяє скептицизм К.Мея щодо революційних змін у політичному житті за умов інформаційного суспільства, його впевненість у зростанні потреби державного втручання у процеси стимулювання інформаційно-комунікаційних технологій, а також точку зору цього вченого: юридичне визнання власності зумовлює існування держави в тій формі, що дасть