У роботі показано, що стратегічною метою державної інформаційної політики України є забезпечення побудови інформаційного суспільства і входження країни до світового інформаційного співтовариства. Темпи руху до цієї мети багато в чому визначатимуться тим, наскільки успішно формуватиметься національний інформаційно-телекомунікаційний простір України. Із зазначеної стратегічної мети випливають такі основні завдання державної інформаційної політики України: модернізація інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури країни; розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій; ефективне формування і використання національного інформаційного ресурсу і забезпечення широкого і вільного доступу до нього; забезпечення громадян суспільно значущою інфор-мацією і розвиток незалежних ЗМІ; підготовка людини до життя і роботи в умовах інформаційного суспільства; удосконалення правової бази побудови інформаційного суспільства.

При цьому найважливішою умовою реалізації державної політики інформатизації є науково-методологічний супровід цього процесу, розробка планів, проектів і програм інформатизації на всіх рівнях та всіх етапах її здійснення. Зокрема, державою мають бути ліквідовані відомчі бар’єри, створені умови для загальної зацікавленості в інформатизації як ефективному засобі досягнення мети збалансованого розвитку суспільства.

До об’єктів державної інформаційної політики в сучасних умовах автор відносить такі: інформаційні ресурси; інформаційно-телекомуні-каційна інфраструктура; інформаційні й телекомунікаційні технології, системи і засоби їхньої реалізації; виробництво і споживання засобів інформатизації, інформаційних продуктів і послуг; інформаційне право; системи забезпечення інформаційної безпеки; взаємодія національної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури з глобальними мережами.

Автор підкреслює, що інформаційні й телекомунікаційні технології є основним засобом взаємодії суб’єктів інформаційно-телекомунікаційного простору, найціннішим же капіталом суспільства і держави є інформаційні ресурси.

Для досягнення цілей державної інформаційної політики необхідно, на думку дисертанта, вдосконалювати систему освіти, професійної підготовки кадрів, забезпечити піднесення загального рівня інформаційної культури населення. У вирішенні цих завдань велику роль відіграють засоби масової інформації; система формування і використання інформаційних ресурсів; інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура; науково-технічний і виробничий потенціал; міжнародне співробітництво; системи забезпечення ін-формаційної безпеки.

Державна інформаційна політика повинна спиратися на такі базові принципи: відкритості політики; рівності інтересів; системності; пріоритетності вітчизняного виробника; соціальної орієнтації; державної підтримки; пріоритетності права.

У контексті формування нормативно-правової основи державної інформаційної політики постає потреба вирішення таких питань правового регулювання інформаційних ресурсів: роль держави у формуванні та використанні національної інформаційної інфраструктури; визначення і статус державних інформаційних ресурсів; правовий статус інформаційних ресурсів у системах права власності та інтелектуальної власності; оплата використання змістовної інформації з державних інформаційних ресурсів, наданих у загальне користування; використання інформації з обмеженим доступом при міжнародному співробітництві в інформаційній та науково-технічній сфері тощо.

У третьому розділі “Політика Української держави в галузі управління інформаційним ресурсом” дисертант дає визначення інформаційного ресурсу, розкриває систему управління ним та економічні аспекти державної політики щодо створення, збереження і ефективного використання інформаційного ресурсу. Перший підрозділ “Інформаційні ресурси та їх класифікація” містить авторське розуміння і визначення інформаційного ресурсу. На його думку, інформація створена чи виявлена, систематизована, зареєстрована і накопичена у перетвореній формі є інформаційним ресурсом. Інформаційні ресурси є безліччю різноманітних об’єктів, що беруть участь у ряді процесів, які відрізняються за своєю природою. У загальному розумінні, інформаційним ресурсом є організована за єдиною технологією сукупність інформаційних продуктів. Визначення “інформаційний ресурс” у даному дослідженні застосовується автором як узагальнююче, аналогічне до природних, людських або інших ресурсів. Він розглядається як ресурс національний, тобто такий, що знаходиться у віданні і володінні держави й суспільства тією мірою, якою може бути виділений з ресурсу планети в цілому; ресурсу окремих організаційних структур, що функціонують у рамках інформаційного простору держави. Його невід`ємною характеристикою є споживча цінність (полі-тична, історична, економічна, наукова, освітня, соціокультурна, оборонна тощо). Це – здобуток нації, а відтак він має регулюватися правом.

Національний інформаційний ресурс – це результат інтелектуальної праці в усіх сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави, зафіксований на відповідних матеріальних носіях як сукупність окремих документів і масивів документів, а також бази й банки даних і знань, усі види архівів, бібліотеки, музейні фонди, будь-яке інше сховище даних, що є об`єктом права власності будь-якого суб’єкта України, має загальнонаціональну цінність і є визначеним як такий ресурс (зокрема, шляхом занесення у національний реєстр інформаційних ресурсів). Для того, щоб стати інформаційним ресурсом, потоки інформації повинні мати певні специфічні якості. Такою основною якістю, на думку автора, є системна організованість інформаційних потоків та їх окремих елементів. Основними сучасними формами організації інформаційного ресурсу є: файл, база даних, банк даних, база знань, бібліотека та ін. У зв`язку з цим розробка методології використання інформаційного ресурсу має першорядне значення, як і питання про елементарні системоутворюючі складові, одиниці і акти у структурі інформаційних технологій.

У дисертації доведено: важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може бути системоутворюючим чинником діяльності, позитивно впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і держави та забезпечення національної безпеки; завдавати шкоди суспільству в разі низької якості або негативної інформаційної експансії з боку інших країн; бути об’єктом кримінальних зазіхань; мати якості та ознаки, притаманні іншим ресурсам.

До ключових вимог щодо забезпечення національних інтересів у галузі використання інформаційного ресурсу автор відносить: забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина вільно шукати, одержувати інформацію будь-яким законним способом; удосконалення системи формування, збереження і раціонального використання інформаційних ресурсів, що утворюють основу науково-технічного і духовного потенціалу України; розвиток вітчизняної індустрії інформаційних послуг і підвищення ефективності використання державних інформаційних ресурсів.

Доступ до інформа-ційного ресурсу розглядається насамперед у плані організації інформа-ційного обслуговування і поширення інформації, складу й умов надання інформаційних