На думку дисертанта, основними заходами щодо становлення цивілізованого ринку в інформаційній сфері з урахуванням інноваційної моделі формування інформаційних ресурсів є: 1) забезпечення державної підтримки вітчизняної інформаційної інфраструктури шляхом розвитку нормативно-правової бази, яка регулює відносини учасників СНІР та інформаційного ринку щодо ІР, а також розвитку антимонопольного законодав-ства в інформаційній сфері; 2) забезпечення матеріальної бази інформаційної сфери державного сектора; 3) інвентаризація вітчизняних змістовних інформаційних ресурсів; 4) визначення показників статистичної звітності для обліку формування, поточного стану та результатів їх викори-стання; 5) розробка та впровадження нормативно-методичної бази, що зумовлено різнорідним складом інформаційних джерел, які утворюють змістовний інформаційний ресурс; 6) захист прав власності на інформаційні ресурси, системи, продукти та послуги шляхом нормативного закріплення прав власності у реєстрі інформаційних ресурсів і систем; 7) роз-робка концепції страхування інформаційних ризиків; 8) ліцензування діяльності з міжнародного інформаційного обміну; 9) активне залучення приватного капіталу до створення інформаційного ресурсу.

У четвертому розділі “Науковий інформаційний ресурс як об’єкт державної політики” досліджено особливості реалізації державної політики щодо управління використанням і поширенням наукового інформаційного ресурсу України. У першому підрозділі “Основні засади державної політики щодо наукового інформаційного ресурсу” автор зазначає, що входження України до світового співтовариства як само-стійного суб’єкта міжнародних відносин спонукає її діяти за нормами, що прийняті у ньому, адаптувати до них своє право. Проблема ускладнюється тим, що документальні фонди за результатами науково-технічної діяльності, які створені до 1992 р. і які не втратили свого значення і донині, є національною власністю і одночасно власністю РФ за визначенням, а тому питання їх використання набувають статусу міжнародних. Усе це дістало відображення у процесах кооперації як формі міжнародного поділу праці, зокрема у сфері високих технологій, що включає: взаємний обмін науково-технічними досягненнями та науково-виробничим досвідом; співробітництво в галузі НТІ, патентної справи та винахідництва; взаємні консультації з питань науково-технічної та технологічної політики; спільне розв’язання науково-виробничих проблем; придбання та продаж ліцензій, ноу-хау, спільні випробування; спільне виробництво, кооперація щодо поставок у межах ліцензійних угод; розподіл виробничих програм.

Дисертант робить висновок про те, що правові норми щодо можливості використання змістовного інформаційного ресурсу за результатами науково-технічної діяльності стосуються інтересів таких рівноправних продуцентів (вони ж є споживачами) інформації, як держава, окремі юридичні та фізичні особи. Відносини між ними як суб’єктами володіння інформацією регулюються нормами практично всіх галузей права. Оскільки державне замовлення є найбільш поширеною формою участі наукових організацій та підприємств у роз-робці принципово нових технологій, техніки і матеріалів і надає гарантії забезпечення не лише фінансовими, а й матеріально-технічними засобами, передбачає гарантований збут продукції, то питання власника цієї продукції та її інформаційної складової набуває першорядного значення.

У роботі визначені основні напрями розвитку науки і техніки, що зумовили розуміння цілей, першочергових завдань, механізмів реалізації відповідної державної політики. Автор також докладно аналізує проблеми правового регулювання у сфері формування НТІ як державного інформаційного ресурсу, а також обігу цієї інформації в інтересах держави, суспільства, розробників, власників і користувачів НТІ. У дисертації визначено основні умови реалізації принципів і основних напрямів правового регулювання державного ресурсу НТІ.

У другому підрозділі “Особливості політики в галузі формування і збереження наукового інформаційного ресурсу” автор доводить, що науково-технічна інформація в структурі інформаційних ресурсів України має вирішальне значення для інноваційної діяльності у всіх секторах економіки: виконує функцію акумуляції результатів інтелектуальної творчості до структури внутрішнього і міжнародного ринку.

В Україні необхідно законодавчо врегулювати порядок фінансування робіт у сфері створення і використання НТІ (залежно від форми фінансування): пряме бюджетне фінансування організації; оформлення державного замовлення; спільне фінансування з іншими співвиконавцями; зовнішні інвестиції позабюджетного характеру; фінансування з власного прибутку організації; іноземні інвестиції. Форма фінансування впливає на визначення гарантій і виключних прав виконавців і самої організації, на порядок включення конкретних об’єктів до складу майна організації і її нематері-альних активів.

На думку автора, нормативно встановленими цілями державної системи НТІ мають бути: інформаційне забезпечення науково-технічних розробок; інформаційна підтримка управління результатами науково-технічної діяльності, що перебувають у власності держави; сприяння створенню ринку інформаційної продукції і послуг та просуванню інформації про вітчизняні науково-технічні досягнення на світовий ринок. Згідно з цими цілями для Державної системи НТІ встановлюються і функції загальносистемного управління й організації роботи з НТІ.

У дисертації доведено доцільність законодавчо закріпити правовий статус ДСНТІ – найважливішої системи інформаційних ресурсів України, що формується як розподілена автоматизована інформаційно-довідкова, науково-аналітична система, яка підтримує діяльність із збору, систематизації, науково-інформаційної обробки первинної НТІ, надання інформації користувачам, а також здійснює рекламу, сприяє інноваційній діяльності на основі державних інформаційних ресурсів. До структури ДСНТІ можуть входити працюючі в розподіленому мережевому режимі міжгалузеві, галузеві, тематичні й регіональні центри НТІ.

Інституційна складова державної політики формування і використання змістовного інформаційного ресурсу дає змогу послідовно здійснювати комерціалізацію науково-технічних досягнень, забезпечення охорони інтелектуальної власності, популяризації наукових здобутків.

Удосконалення системи державного управління і захисту інформа-ційних ресурсів залежатиме від визначення державою її цілей щодо СНІР, державно-управлінських функцій щодо їх досягнення та оптимальної структури державних органів для виконання цих функцій.

На систему