комунікацій, яка є основою СНІР, значною мірою впливають різноманітні зовнішні та внутрішні чинники. До зовнішніх чинників належать: економічні, політичні, правові та культурні особливості конкретної держави, а також держав, інституції чи організації яких співпрацюють з конкретною інформаційною системою; наявність конкурентів, що виробляють аналогічну продукцію, та фірм-поширювачів; стан сфери потенційних споживачів (потреба в інформації, платоспроможність тощо), розвиток телекомунікаційних систем передачі інформації. До внутрішніх факторів належать: виробнича та маркетингова діяльність з виробництва та поширення інформаційних продуктів і послуг; відносини з партнерами; відносини структури, що забезпечує поширення НТІ, з іншими службами; позиція на інформаційному ринку; стратегія ціноутворення; організація рекламної діяльності; спроможність швидко реагувати на зміни вимог щодо форми та якості інформаційних продуктів та послуг, технічного оснащення, наявності доступу до телекомунікаційних мереж. Названі чинники стимулюють систему комунікації до динамічного розвитку, реструктуризації основних компонентів, а також забезпечують сталість системи комунікацій, визначають напрями інституційної політики щодо використання інформаційного ресурсу.
Організаційні елементи інформаційної інфраструктури, у межах якої формується змістовний інформаційний ресурс за результатами науково-тех-нічної діяльності, можуть виступати економічними суб’єктами як підприєм-ницької діяльності, так і міжнародного процесу збагачення інформаційного ресурсу через обмін окремими відомостями у правовому полі нашої держави. Відповідно ці економічні суб’єкти підпадають під дію міжнародного права і вітчизняного законодавства в сфері формування та розвитку ДСНТІ.
Дисертант доходить висновку про те, що вдосконалення правового регулювання відносин у даній сфері вимагатиме вирішення проблем гармонізації: нормативно-правового забезпечення, формування і використання державного ресурсу НТІ із стандартами СОТ, іншими чинними міжнародними нормами, угодами і зобов’язаннями.
Велика увага має бути приділена порядку документування і обліку результатів науково-технічної діяльності, насамперед як державного ресурсу науково-технічної інформації (НТІ). У зв’язку з цим постає питання щодо класифікації НТІ. Дисертант зазначає, що класифікатори НТІ доцільно затверджувати на державному рівні актами органів, відповідальних за систему класифікаторів, регістрів і кадастрів. Тобто необхідно вибудувати систему обліку НТІ: внутрішній первинний облік результатів науково-технічної діяльності; статистичний облік; державний облік НТІ у системі державних інформаційних ресурсів; бухоблік НТІ у складі нематеріальних активів.
У п’ятому розділі “Інформаційний ресурс як детермінанта внутрішньої та зовнішньої інформаційної безпеки” розглянуто комплекс питань забезпечення інформаційної безпеки України в сфері використання інформаційного ресурсу держави. Дисертант розглядає в першому підрозділі “Інформаційна безпека як складова національної безпеки” інформаційну безпеку України як стан захищеності національних інтересів у інформаційній сфері, що визначаються сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства і держави. Об’єктами інформаційної безпеки при цивільному обігу результатів інтелектуальної діяльності є: результати інтелектуальної діяльності; права на них; організаційна інфраструктура передачі й використання результатів інтелектуальної діяльності.
Як зазначає автор, на основі національних інтересів України в інформаційній сфері, які мають бути визначені Доктриною інформаційної безпеки України, формуються стратегічні й поточні завдання державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки у цивільному обігу результатів інтелектуальної діяльності. Виділено дві основні складові безпеки: інформація, інформаційна інфраструктура і правовий статус людини і громадянина у сфері інформаційної діяльності; діяльність суб’єктів національних інтересів щодо оволодіння інформацією, розвитку інформаційної інфраструктури суспільства і її використання для задоволення інтересів особи, суспільства і держави, сталого розвитку нації і, як наслідок, — система суспільних відносин, об’єктом яких є інформація й інформаційна інфраструктура.
Як показано в дисертації, безпека інформації полягає в захищеності від загроз її здатності задовольняти потреби суб’єктів національних інтересів. Загрози національним інтересам в інформаційній сфері дисертант визначає як сукупність умов і факторів, які створюють небезпеку заподіяння шкоди об’єктам національних інтересів у інформаційній сфері й діяльності щодо реалізації цих інтересів. Їх можна поділити на загрози діяльності влади щодо реалізації національних інтересів в інформаційній сфері і загрози об’єктам національних інтересів в інформаційній сфері, які, в свою чергу, можна поділити на загрози інформації, інформаційній інфраструктурі та правовому статусу людини в інформаційній сфері.
Серед загроз інформаційній безпеці України, вільному використанню результатів діяльності в галузі науки і техніки, тобто сукупності умов і факторів, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави, дисертант виділяє такі: недостатню витребуваність економікою України нових передових науково-технічних рішень і оригінальних розробок; скорочення обсягів досліджень на стратегічно важливих напрямах світового науково-технічного розвитку; небезпеку вільного обігу певних результатів інтелектуальної діяльності, обмежених законодавством України; нерозвиненість організаційної інфраструктури, адекватної ринковим умовам, і системи захисту результатів інтелектуальної діяльності в науково-технічній сфері як комерційної таємниці; роз’єднаність системи обліку результатів науково-технічної діяльності, виконаних за бюджетні кошти, і засобів контролю за їхнім використанням; недостатність нормативної бази для включення результатів інтелектуальної діяльності до економічного обігу, недооцінка нематеріальних активів підприємств, галузей і економіки країни в цілому; зниження комерційного потенціалу результатів інтелектуальної діяльності військового і подвійного призначення внаслідок недосконалості процедур передачі таких результатів з військової до цивільної сфери; деформація системи відтворення науково-технічних кадрів і науково-технічного потенціалу країни; тенденція створення пільгових умов для поширення на українському ринку зарубіжних технологій і науково-технічної продукції і, як наслідок, посилення технологічної залежності України в інформаційній сфері; активізація дій закордонних організацій, спрямованих на неправомірне одержання результатів інтелектуальної діяльності українських вчених; експансія імпортних технологій, що значно знижує попит на вітчизняну продукцію.
У сфері зовнішньої політики автор визначив кілька основних напрямів забезпечення інформаційної безпеки держави: розробка державної полі-тики у сфері удосконалення інформаційного забезпечення зовнішньо-політичного курсу країни; розробка та реалізація комплексу заходів щодо посилення безпеки інформаційної інфраструктури органів виконавчої влади, які причетні до реалізації зовнішньої політики держави; надання українським представництвам та організаціям за кордоном повноважень щодо здійснення заходів