Ми розповідали про "семантичний терор" - про вбивство слів, що володіють глибинними множинними смислами, чи підміну змісту слів, створення новомов чи антимов. Але важливою є і фонетика, те, як сказано слово чи фразу вголос.

Відомий факт того, як діє на підсвідомість голос політика і як це вплинуло на сприйняття радіодебатів між Ніксоном та Кеннеді (Кеннеді виграв ті вибори не в останню чергу завдяки особистим якостям). Сьогодні ми можемо спостерігати "науково обґрунтовану" широку програму псування фонетичної основи української мови. Диктори, як правило, копіюють манеру західних ведучих, використовують чужу для українців тональність і ритм. Інтонації часто не відповідають тому, про що говориться. Або навпаки - де-не-де ще зберігся "совковий" стиль ведення програм. Ми вже не говоримо про явний російський акцент багатьох ведучих на центральних каналах, російську манеру побудови речень, русизми чи провінційні заміни шиплячих в кінці дієслів другої особи "подобаєССя" замість "подобаєШСя". Це нібито дрібниці, проте вони виховують байдуже ставлення до високих речей, які на перший погляд непотрібні, але без яких людина перестає бути людиною.

Про вплив музики на людину і говорити не доводиться. Музична підкладка під повідомлення визначає, на наш погляд, три чверті майбутнього ставлення людини до повідомлення. Із художніх фільмів школа музичного оформлення перекочувала в офіційні новини. Існує набір музичних підкладок, які кожну можна застосовувати в різних ситуаціях, коли треба викликати бажання посміятися з того, що ми бачимо, чи навпаки - викликати повагу.

Для прикладу: на "Інтері" та УТ-1, та й меншою мірою на інших теле- чи радіоканалах вміють поставити інтонацію диктора, яка також визначає дуже великою мірою ставлення до повідомлення. Коли знімали Ющенка, інтерівський парламентський коментатор усі повідомлення і сюжети про Ющенка начитувала таким голосом, ніби Ющенко вирізав усю сім'ю кореспондентки і кожен її сюжет був акцією помсти. "Якщо навіть безпристрасний кореспондент вечірніх новин центрального телеканалу, - думає наша підсвідомість, - нездатний стриматись і настільки виведений з себе жахливою інформацією про цього Ющенка, значить, він заподіяв величезну шкоду нашій державі..."

Існує певний негласний закон журналістики, який говорить про об'єктивність та безпристрасність будь-якою ціною. Справжній журналіст ніколи не висловлює власне особисте ставлення до факту чи особи, ані діями, ані словами, ані інтонацією. Будь-яке висловлення власної суб'єктивної думки, будь-який вихід із професійної психологічної рівноваги є ознакою або (а) несерйозної програми, або (б) непрофесійного журналіста, або (в) спроби маніпуляції. Журналіст добуває і доносить інформацію до глядача. Журналіст-аналітик робить спроби безпристрасно проаналізувати ситуацію і подати набір обґрунтованих версій, жодну не нав'язуючи глядачеві. Журналіст-маніпулятор (добре забезпечений і захищений) буде нав'язувати нам суб'єктивне ставлення до якоїсь події і вдавати, що це справді його думка, а не нав'язувана нам тими, хто платить і кому це вигідно.

Це дуже тонке мистецтво - вдало підібрати інтонацію до повідомлення. Випадок з "Інтером" помітило багато людей, але дуже мало людей відчували ледь помітні інтонаційні особливості ведучих з "Студії 1+1", які також маніпулюють. Програма "Епіцентр", висвітлюючи дії опозиції, завжди говорила вустами її ведучого про них ледь зверхньо, що влучало в саме яблучко і вдало формувало ставлення (адже, як ми пам'ятаємо, маніпуляція повинна бути непомітною, щоб бути вдалою). Те, що дії опозиції деякою мірою заслуговували цього - це питання окреме, але на маніпуляцію ведучий не мав права

Тому якщо журналіст висловлює жорстко свою позицію в новинах чи аналітичній програмі, коли він не дотримується нейтрального стилю висвітлення подій і інтонаційно забарвлює свій виклад - це маніпуляція. Остерігайтеся.

Ще варто поговорити про тишу - частину акустичної сфери, не менш важливу, ніж звук. На мислення, свідомість і підсвідомість людини діє саме чергування звуку й тиші - зі своїм ритмом, інтенсивністю. Якщо ж мова йде про взаємозв' язок буття і політики (а саме тут лежить проблема маніпуляції свідомістю), то роль тиші зростає ще більше.

Хайдеггер вважає, що щоб попередити можливість зародження власних груп еліти в масі керованих індивідуумів, її потрібно повністю позбавити тиші. Так на сучасному Заході виникло явище, яке називають "демократією шуму". Створено таке звукове (і шумове) оформлення навколишнього простору, що середня людина фактично не має достатньо довгих проміжків тиші, щоб зосередитися і додумати думку до кінця. Це - важлива умова її беззахисності перед маніпуляцією свідомістю. Тому завжди вміймо "попуститися" і даваймо собі час самостійно, без нікого, у всьому розібратися.

Стереотипи

Метафори - це готові штампи мислення, але штампи естетично привабливі. Це виражені художньо стереотипи. Одним із основних матеріалів, якими орудує маніпулятор, є соціальні стереотипи. В словниках сказано: "Соціальний стереотип - стійка сукупність уявлень, яка складається в свідомості як на основі особистого життєвого досвіду, так і з допомогою різноманітних джерел інформації. Через призму стереотипів сприймаються реальні предмети, відношення, події, дійові особи. Стереотипи - невід'ємний компонент індивідуальної та масової свідомості. Завдяки їм проходить необхідне скорочення сприйняття та інших інформаційних та ідеологічних процесів у свідомості."

Зазвичай стереотипи включають в себе емоційне відношення людини до якихось об'єктів і явищ. Як необхідний людині інструмент сприйняття та мислення, стереотипи володіють стійкістю, можуть бути виявлені, вивчені та використані як мішені для маніпуляції. Оскільки їх корисність для людини в тому й полягає, щоб сприймати та оцінювати швидко, не думаючи, маніпулятор може використовувати їх як "фільтри", через які його жертви бачать дійсність.

Із всіх засобів впливу на людину найтоншим і найсильнішим