Пропонований обома сторонами перебіг кордону, як видно, виразно відрізнявся один від одного. Тож не дивно, що на другому засіданні мішаної комісії, яке відбулося 20 квітня, обидві сторони наводили багато аргументів з обсягу етнографії, мовознавства, економії та стратегії за державну приналежність басейну Прип'яті та Гомельщини11.

Наведені пропозиції розмежування, внесені обидвома сторонами комісії під час двох засідань були засуджені консультантами білоруської делегації - І. Красковським та Мітрофаном Довнар-Запольським12. Тоді серед білорусів виникли дві концепції. М. Довнар-Запольський, І. Куриловіч, Ш. Рак-Міхайловський, І. Красковський вважали, що переговори з українцями треба припинити або затягувати аж до зустрічі в Курську, ні в якому разі не погоджуватися на приєднання басейну Прип'яті до України. В крайньому випадку - відступити трохи території вздовж Десни на Чернігівщині, але вже Берест та Кобрин повинні безумовно опинитись у межах Білорусі. М. Довнар-Запольський відхилив також стратегічні вимоги української держави та необхідність мати в їх розпорядженні дорогу Берест-Брянськ.

Однак, розірвання переговорів або закінчення їх безуспішно ставило під знаком запитання підтримку українців в Курську для домагань білоруської делегації супроти більшовицької Росії. У власному гроні розглядалися два варіанти: або намагатися отримати підтримку білоруських концепцій з боку більшовиків, або підтримати Україну проти більшовиків, за умови, однак, що та раніше визнає незалежність Білорусі. Третій варіант, тобто самостійний виступ проти української та більшовицької делегацій, не розглядався.

Під час внутрішніх засідань білоруських делегатів постали, як вже було сказано, дві концепції: М. Довнар-Запольський висловлювався за майже маніфестаційне розірвання переговорів з українцями та наладнання зносин з німцями для здобуття їх підтримки для існування БНР. Інше становище приймав розсудливий А. Цьвікєвіч. Він вважав, що переговори з українцями треба продовжувати й намагатися здобути їх підтримку в Курську супроти більшовицької делегації. Підкреслював, що не можна знеохотити єдиної держави, яка намагається визнати існування БНР, продовжуючи з нею офіційні переговори. Він не бачив можливості здобуття підтримки з боку німців, позаяк не бачив у них найменшого зацікавлення державністю Білорусі.

Пропозиції А. Цвікевича не були прийняті. Щоправда переговори не були припинені, вирішено, однак, аби не приймати зобов'язуючих рішень щодо перебігу білорусько-українського кордону, натомість дальші переговори, під приводом хвороби голови білоруської делегації, затягувати аж до конференції в Курську. У той час білоруси збиралися порозумітися без нічийого посередництва з німцями й здобути їх підтримку.

21 квітня відбувся другий тур переговорів13. Роздратована виразним послабленням А. Цвікевичем та Ш. Рак-Міхайловським динаміки переговорів, українська сторона поставила два конкретні питання, намагаючись прискорити підписання договору про кордон. Обидва питання торкалися вже порушуваних справ: згоди на те, щоб Вигановське озеро стало західним вихідним пунктом до окреслення східного відрізка білорусько-українського кордону та згоди на залізницю Пінськ-Гомель у межах української держави.

Другого дня, попри "дипломатичну" хворобу А. Цвікевича, білоруська сторна була примушена підписати чотири перші протоколи спільних засідань. Було це вчинено без застережень, позаяк у четвертому протоколі записано in extenso зміст декларації білоруської сторони. У ній верифіковано їх дотеперішнє становище щодо перебігу кордону згідно з пропозиціями М. Довнар-Запольського14.

Після того білоруські делегати у власному гурті розглядали дальші кроки. Всі розуміли необхідність розширення міжнародних контактів, різнилися, однак, щодо напряму діяльності. А. Цвікевич послідовно старався йти дотеперішнім курсом, тобто зміцнювання позиції БНР, але без подразнювання стосунків з українцями. Він наголошував на досягнення дотеперішнього білорусько-українського співробітництва в економічній та соціальній галузях: у Києві були засновані Білоруське бюро товарного обміну, Товариство білорусько-українського зближення, Білоруський комітет допомоги жертвам війни. Решта членів переважно підкреслювала нещирість з боку членів української комісії. Звинувачували її за окремі переговори з Центральними державами за спиною білорусів та використовування переговорів з білоруською делегацією для придання собі престижу й поваги в зносинах з іншими державами.

Без допомоги українців білоруси підготовували грунт для зустрічі з Альфонсом Муммом фон Шварцештайном (Alfons Mumm Freiherr von Schwarcenstein), німецьким послом в УНР. У візиті, який відбувся 25 квітня, взяли участь А. Цвікевич як голова, М. Довнар-Запольський та черговий консультант - д-р П. Тремповіч, член Білоруської народної організації у Києві. Білоруські делегати передали німецькому послу меморіал, в якому йшлося про історичні традиції Білорусі, зокрема її зв'язки з західноєвропейською культурою, та про державні традиції у складі багатонаціональних держав Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої15. Росія була зображена як держава загарбницька і білорусам чужа.

До чергового засідання спільної комісії, яке мало відбутися 29 квітня, білоруська сторона була підготовлена далеко краще. Прийнято рішення довести кінець кінцем до окреслення стику російського, білоруського та українського кордонів, а як вихідний пункт назвати Грем'яч на Десні, при чому не північніше Трубчевська. Передбачувано домовленість з М. Любинським, міністром закордонних справ УНР, та Миколою Поршем, військовим секретарем Центральної Ради, щодо офіційного виступу білоруської делегації в Курську. Передбачено також старання про доступ білоруської делегації до т.зв. твердої лінії сполучення Мінськ-Москва та Мінськ-Київ16.

Вирішено також не давати відповіді на питання, поставлені декілька днів тому українськими делегатами. Збирались взяти ініціативу в свої руки. Від імені обох комісій білоруська сторона підготувала проект "Прелімінарного договору між УНР і БНР у справі державних кордонів"17. Білоруси сподівалися, що підписання цього документа українською стороною буде принаймні свого роду