Наприкінці вересня Антон Луцкєвіч склав офіційний візит Д. Дорошенку та передав йому таємний меморіал. У тому документі надзвичайна делегація Ради БНР зверталася з проханням представити німецькому уряду в Берліні правово-державний стан Білорусі та отримати відповідь на основні питання:

Яке є відношення німецького уряду у справі визнання ним державної незалежності та неділимості Білорусі в її етнографічно-історичних кордонах згідно акту Ради БНР від 25 березня 1918 р.;

Якщо офіційне визнання незалежності Білорусі Німеччиною є зараз неможливе, то як дивиться німецький уряд на побудову білоруської державності в майбутньому;

Які є можливості верифікації берестейського договору і додаткових російсько-німецьких узгіднень;

Яке є відношення Німеччини до творення білоруських відділів самооборони та їх фінансової підтримки.

Білоруси прохали також Дорошенка, щоб він розізнав погляди Німеччини на її стосунки з Білоруссю та зносини Білорусі з Україною, Литвою і Польщею, а також оцінку німецького уряду щодо внутрішньої ситуації в Білорусі і посприяння візиту у Берліні кількаособової білоруської делегації26.

Восени 1918 р. основною проблемою БНР надалі залишалася справа визнання незалежності Білорусі Україною. Нові надії з'явилися в той час, коли 5 жовтня князь Максиміліан баденський, який очолював перший німецький парламентський уряд, звернувся до президента США з проханням укладення перемир'я та запевнив, що уряд Райху стоїть на грунті 14 Пунктів президента Т. В. Вільсона. Покликання нового уряду Райху породжувало надію на анулювання берестейських угод, у тому числі також договору між Німеччиною й більшовицькою Росією про непідтримування нових держав на території німецької окупації.

На початку жовтня білоруська делегація почала енергійні заходи. Вже 9 жовтня делегацію прийняв Гетьман, який запевнив про сприяння білоруській справі. Він підтвердив визнання своїм урядом фактичної незалежності Білорусі та обіцяв прискорити й офіційне визнання українською Радою Міністрів27. Два дні пізніше А. Луцкєвіч передав Д. Дорошенку ноту, в якій вимагав більш рішучих кроків у справі визнання незалежності Білорусі. Пригадував переговори першої білоруської делегації з урядом УНР. Доказував, що вже сам факт переговорів на тему перебігу державних кордонів з українською комісією була доказом того, що посередньо Центральна Рада акцептувала постання білоруської держави, що офіційне визнання стримали несприятливі обставини, остаточно натомість зміна уряду в Україні28. Підкреслював, що також і нинішній уряд якоюсь мірою визнає державність Білорусі - підтримує взаємні зв'язки, призвів до покликання консулатів й обміну консулів. Якщо появилися нові можливості й нова розстановка сил, А. Луцкєвіч від імені надзвичайної делегації ще раз просить міністра закордонних справ України розглянути Радою Міністрів справу офіційного визнання Україною незалежності Білорусі. Після довгого очікування членів делегації прийняв також голова української Ради Міністрів Ф. Лизогуб. У розмові з ним білоруси намагались пояснити, чому треба поспішати з офіційною підтримкою білоруської держави29.

Однак, надзвичайна білоруська делегація не дочекалася реалізації обіцянок і визнання незалежності Білорусі з боку Гетьманату. Добачаючи безрезультатність своїх заходів, члени делегації прийняли 4 листопада рішення про припинення переговорів та виїзд з Києва до Мінська. Якщо на початку листопада, згідно з додатковою домовленністю, укладеною 27 серпня 1918 р. між совєтською Росією і Німеччиною, більшовики почали займати частини Оршанського, Лепельського, Могилівського, Полоцького й Сенненського повітів, необхідна була активність в іншому напрямку.

Перед виїздом з Києва, 5 листопада, делегація залишила Д. Дорошенку останню вже ноту з проханням якнайскоріше визнати Україною незалежність Білорусі. Пререстерігала у ній, що її пасивність може виявитися згубною не лише для Білорусі, але й для України. Совєтська Росія, неприхильна до обох держав, вже тим часом входить на білоруські землі, які залишає німецька армія.

Нова політична ситуація - вибух революції в Німеччині та розвал Австро-Угорщини, позбавили П. Скоропадського підтримки, влада Гетьманату кінчилася. Для здобуття підтримки з боку Антанти 14 листопада 1918 р. П. Скоропадський заявив, що утворює федерацію з не більшовицькою Росією. У цей же час владу в Україні почали перебирати повстанські сили, які прагнули повалення Гетьмана. В ніч з 13 на 14 листопада на таємному засіданні Національного Союзу було покликано новий уряд - Директорію з Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою на чолі.

Результати спроб налагодженнч дипломатичних стосунків Білоруської Народної Республіки з Українською Народною Республікою та Гетьманатом були далекі від очікувань білорусів. Головне завдання - здобуття підтримки de facto незалежної Білорусі - залишилось незреалізованим. Обидва уряди не прийняли також рішення про формування білоруського війська. Причина невдач лежала головним чином у доволі трагічній ситуації обох державностей, що відроджувалися. Однаково Центральна Рада Української Народної Республіки, а потім уряд Гетьманату мусив рахуватися з головними силами, які підпирали ці крихкі кабінети - Німеччиною. Німці зате зовсім не були заінтересовані верифікуванням постанов від 3 березня 1918 р. і підтримкою нових державних організмів на своїй окупованій території, а вже білоруського питання не трактували поважно. Нестабільна політично Україна була приголомшувана черговими переворотами й приходом до влади нових суспільних сил. Навесні на очах білоруської делегації розпалася Центральна Рада, восени впав Гетьманат.

Можна поставити питання - наскільки поважно Київ трактував переговори з білоруськими делегатами. Навесні