ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
У СПЕЦІАЛЬНОМУ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВІ

Оглядаючи розвиток документознавства в Україні за останнє десятиліття, можна констатувати, що воно сформувалося в нашій країні як наукова дисципліна і має вже певні здобутки. Серед стимулів конституювання цієї наукової дисципліни основними, на мій погляд, були (і залишаються): необхідність нормативного та науково-методичного забезпечення організації документостворення та документообігу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (далі - установах) в нових умовах їхнього функціонування (тобто після набуття Україною незалежності); впровадження в установах систем електронного діловодства та документообігу (СЕДД); значна потреба у вузівській підготовці документознавців, які будуть спроможні вирішувати складні завдання, пов'язані з зазначеними вище інноваціями. Інституалізацію документознавства, підвищення його соціального статусу в нашій країні, зокрема засвідчили заснування та діяльність Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД) Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України (зараз - Державний комітет архівів України), започаткування і проведення документознавчих досліджень в Інституті архівознавства та Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, відкриття вузівської спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність" і, нарешті, серед останніх подій - затвердження ВАКом України наукової спеціальності 07.00.10 "Документознавство, архівознавство", що дає можливість захищати дисертації за результатами документознавчих досліджень.

У цілому зміст документознавчих публікацій останніх років свідчить про чітку диференціацію документознавства на загальне та спеціальне. Якщо не брати до уваги вкрай актуальні статті щодо змісту документознавчої освіти у вищій школі1 , то серед небагаточисельних загальнодокументознавчих публікацій привертає увагу монографія Г. М. Швецової-Водки2 (в якій узагальнено результати десятилітніх досліджень автора з теорії документа), а також результати дискусії щодо структури документознавства та його меж як наукової дисципліни у зв'язку із прийняттям паспорта наукової спеціальності 07.00.10 "Документознавство, архівознавство"3. Порушується питання щодо "перейменування науки і відповідної навчальної дисципліни про документ у широкому його розумінні на документологію"4. Слід зауважити, що подібні пропозиції вже мали місце і раніше, вони варті уваги, однак, на мою думку, таке виокремлення доцільне тільки у межах комплексної наукової дисципліни "Документознавство" і як позначення її розділу "Загальне документознавство", зважаючи, що документологія структурно не відрізняється від напрямків спеціального документознавства5. Разом з тим, досить сумнівною виглядає можливість створення у межах документології єдиних концепцій "життєвого циклу документа" або різних сукупностей документів - потоків чи фондів, враховуючи специфіку структури, функціонування чи організації сукупностей видань, службових та архівних документів. Ефективним може бути розроблення лише теоретичних засад створення спільних інформаційних ресурсів цих документів. Вирішення цієї нагальної проблеми знаходиться на межі з теорією та практикою організації інформаційної діяльності. Безперечно, спектр загальнольнодокументознавчої (документологічної) проблематики може бути значно ширшим6 і її дослідження значною мірою споріднені із напрямками спеціального документознавства. Зокрема, як і раніше, я вважаю, такі наукові розробки можуть бути пов'язані з вивченням різних видів документів, специфічних як за характером документної інформації (наприклад, картографічні), так і за способом її фіксування та відтворення (аудіовізуальні, електронні).

Полишаючи проблематику загального документознавства, стисло зупинюся на перспективних напрямках наукових досліджень зі спеціального документознавства. Одним з таких напрямків залишається опрацювання теоретичних питань. Поодинокі концептуальні публікації у спеціальному документознавстві пов'язані, як правило, з науковими напрямками чи проблемами споріднених галузей знань. Серед них відзначимо грунтовну статтю К. Є. Новохатського, в якій критично проаналізовано визначення поняття "документ" в законах України7, публікацію Г. М. Швецової-Водки щодо визначень документа в архівознавстві8, а також матеріали дискусії, ініційованої її статтею, присвяченої співвідношенню понять "документ" та "історичне джерело"9. Перспективним є розроблення питань теорії діловодства, як практичної сфери впровадження досліджень спеціального (у даному разі управлінського) документознавства та споріднених наукових дисциплін (джерелознавства, архівознавства). Деякі аспекти цієї проблеми порушені у статті О. М. Загорецької10 .

Вважаю, що помітним явищем в теорії спеціального документознавства, незважаючи на загальний архівознавчий контекст, є стаття Л. Драгомірової з методології визначення і технології створення оптимальної моделі організації документів Національного архівного фонду України*, де висловлені міркування щодо поняття "документ", сутності інформаційної складової документа, характеристики різних видів документів, побудови класифікацій документів, організації сукупностей документів як інформаційної системи та історичних джерел тощо11 . Виглядає перспективною декларована Л. А. Драгоміровою необхідність взаємопов'язаного дослідження, висловлюючись її термінологією, документальних комплексів (наприклад, організаційно-розпорядчий, плановий, обліково-бухгалтерський, звітний тощо) як елементів первісного фонду (с. 122), що справедливо не тільки для архівних, але й для документаційних (документальних) фондів установ12.

Термінологічні проблеми спеціального документознавства можна віднести до ряду "вічних". Про це свідчить, зокрема, і зміст публікацій, про які йшлося вище, та й деяких інших, на які я не посилаюсь. Еволюція поглядів на визначення понять (та й взагалі на засоби вирішення конкретних наукових проблем) цілком закономірна. Вона відображає зрушення як в теоретичному базисі самої наукової дисципліни, так і у практиці відповідної цій дисципліні сфери практичної діяльності. Однак, підбиття певного підсумку, фіксація меж певного етапу розвитку науки так чи інакше є необхідними. Такий етап, зокрема, відбив зміст нової редакції ДСТУ 2732-2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять" (розроблений УНДІАСД за замовленням Держкомархіву України), затвердженого наказом Держспоживстандарту України. Оскільки остаточна редакція стандарту рік була на затвердженні, а стандарт (за наказом) набуде чинності з 1 червня 2005 р., то можна передбачити, що він втратить частину своєї оперативної інформації. Залишає певну перспективу щодо наукового опрацювання визначень понять, пов'язаних з електронним документостворенням та документообігом, зміст законів України "Про