моделі архівного зберігання ЕД, підготовкою концепції створення архівів ЕД і сертифікатів постійного строку зберігання і відповідно нормативного документа, буде регламентувати постійне зберігання ЕД в архіві. Слід зауважити, що зазначені нормативні документи та перспективні розробки зафіксовані як заходи у проекті "Програми впровадження електронних документів, електронного документообігу, електронного цифрового підпису, стимулювання підприємств, установ і організацій, які впроваджують електронний документообіг", що буде наданий Верховній Раді України для затвердження Законом України. Є сподівання, що прийняття Верховною Радою України цієї Програми як законодавчого акта з відповідним фінансуванням її виконання, уможливить виконання передбачених в ній заходів, оскільки, зрозуміло, що для вирішення таких масштабних завдань необхідним є залучення, крім документознавців та архівознавців, творчих колективів низки науково-дослідних установ, які набули досвід вирішення питань організації створення та обігу електронної документації, розроблення носіїв для максимально тривалого збереження електронної документної інформації.
Необхідно також зауважити, що проблематика, пов'язана із створенням та застосуванням ЕД, є однією з найбільш обговорюваних (а звідси актуальною, і разом з цим, дискусійною) світовим співтовариством архівістів та керуючих документацією. Зокрема, найбільше їхнє занепокоєння викликає відсутність на сьогодні вирішення проблеми визначення автентичності ЕД. Серед інших проблем - встановлення правового статусу ЕД, розроблення раціональної технології експертизи їхньої цінності, меж поняття "електронний документ" тощо15. За думкою авторитетних учених певні нормативні засади вирішення проблеми автентичності ЕД надають ISO 15489-1-2001(Е) "Information and documentation - Records management - Part 1: General" та ISO/TR 15489-2-2001 (Е) "Information and documentation - Records management - Part 2: Guidelines"16.
Слід також зауважити, що пункт третій Резолюції делегатських зборів національних архівістів і президентів національних професіональних асоціацій, членів Міжнародної ради архівів, з приводу ХХХV засідання Міжнародної конференції Круглого столу архівів (СІТRА) (Рейк'явік, 13 жовтня 2001 р.) містив рекомендацію всім утворювачам документів, як публічним, так і приватним, щоб діловодство, включаючи й електронне, велося відповідно до умов зазначеного двочастинного стандарту ISO 15489-2001. Зважаючи на це, УНДІАСД, як член Технічного комітету стандартизації "Інформація і документація" (ТК-144), подав у 2003 р. до цього комітету пропозицію включити даний стандарт до плану розроблення ДСТУ, гармонізованого з ІSО 15489. Відповідно до цього плану Державне підприємство "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації та якості" замовило УНДІАСД підготовку ДСТУ, що буде відповідником зазначеного ІSО. На цей час в УНДІАСД вже було розроблено і опубліковано проект концепції впровадження норм міжнародного стандарту ІSО 15489-2001 "Інформація та документація. Керування документацією в Україні" (відп. виконавець І. Є. Антоненко)17. На сьогодні робочою групою підготовлено першу редакцію проекту модифікованого стандар-ту-відповідника ІSО, тобто у цьому документі порівняно зі змістом ІSО є так звані технічні відхили - уточнення, зміни чи доповнення норм ІSО відповідно до вітчизняного законодавства або інших нормативно-правових актів, прийнятих в Україні. Проект стандарту вже погоджено Держкомархівом України та Технічним комітетом стандартизації "Інформація і документація" (ТК-144).
Впровадження норм роботи з ЕД та керування документацією є майбутніми інноваційними напрямками практичної діяльності служб діловодства в Україні. Разом з тим, безперечно, в управлінському документознавстві існує ще багато наукових проблем, пов'язаних з організацією традиційного діловодства. Зокрема, можна вказати на багатоаспектну проблему експертизи цінності документів, вирішення якої знаходиться на межі документознавства, архівознавства та історичного джерелознавства*. Українські документознавці та архівознавці в останній час посилили увагу до вирішення цієї проблеми, зокрема у контексті підготовки та впровадження нових "Основних правил роботи державних архівів України" (К., 2004), під час розроблення тематики дисертаційних досліджень18. З даною проблематикою також пов'язані перспективні дослідження історії, теоретичних засад, методики підготовки та організації функціонування у діловодстві переліків документів зі строками зберігання19. Особлива актуальність цього дослідницького напрямку зумовлена вкрай низькими темпами підготовки відомчих переліків, відсутністю методологічної та методичної бази цього напрямку практичної діяльності. З іншого боку, збільшення частки економічного сектора з недержавною формою власності призвело до утворення значної кількості видів документів, що раніше в Україні не існували. Це зумовлює нагальність створення відповідного переліку таких документів та й у цілому дослідження видів документів "комерційної" документації.
Актуальним залишається також розроблення посібників, спрямованих на наукове та методичне забезпечення організації діловодства в різних типах установ. Провідну роль у реалізації даного напрямку діяльності, як і раніше, відіграють Держкомархів України, центральні та обласні державні архіви, УНДІАСД. Значна активізація цієї роботи зумовлена прийняттям другої редакції Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", впровадженням "Основних правил роботи державних архівів України" (в яких чітко визначено повноваження архівних установ щодо управління діловодством), а також більшою увагою, яка приділяється на засіданнях колегії Держкомархіву України питанням організації діловодства і, зокрема, електронного.
Перспективними залишаються історичні документознавчі дослідження, зокрема історії діловодства в Україні. Слід зауважити, що цьому напрямку, завдяки його спорідненості з іншими спеціальними історичними дисциплінами, присвячено значну кількість публікацій. Разом з тим, на сьогодні відсутня фундаментальна праця, в якій було б викладено всі етапи історії діловодства в Україні20. Є також "прогалини" у дослідженні певних періодів і, як не дивно, це стосується також ХХ ст., тобто організації діловодства в УСРР, УРСР21, у тих регіонах України, що знаходились у 1920-1930-х роках під владою Польщі, Чехословаччини, Румунії. Мало вивченими залишаються на сьогодні питання організації діловодства у часи УНР, Української Держави, правління Директорії УНР.
Див., наприклад: Кушнаренко Н. М. Складові змісту спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність": питання методології // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2004. - № 1. - С. 42-45.; Кулешов С.