Важливим є те, що почесний консул будучи місцевим громадянином та маючи сталі контакти з представниками урядових, ділових та громадських кіл, добре знаючи місцеве законодавство може ефективно працювати під керівництвом штатного консула представляючої держави. Крім того, призначення почесного консула означає для нашої країни значну економію коштів та створює можливість розширення мережі консульських установ за рахунок призначення таких консулів у тих місцях, де на даний період не існує штатних консулів [там же, с.323].

Варто відмітити, що обґрунтування необхідності відкриття консульських установ, які очолюються почесними консулами, має містити інформацію про кількість громадян, які проживають у межах відповідної території, вірогідну кількість звернень із візових, паспортних та інших питань, що будуть розглядатися почесним консулом, кількість повітряних, морських судів, а також вантажів акредитуючої держави, які переміщуються в межах передбачуваного консульського округу, наявність студентів-громадян акредитуючої держави, туристів, а також існування діаспори, міст-побратимів у межах консульського округу та акредитуючій державі тощо.

2. Слід окремо спинитися і на діяльності почесних консулів іноземних держав в Україні. Станом на січень 2000р. в Україні призначено 10 почесних консулів, які представляють такі держави: Австралію (Сергій Березовенко), Центрально-Африканська республіка (Олександр Бондаренко), Республіку Кіпр (Юрій Гетьманенко), Словацьку республіку в місті Ужгороді (Іван Шуфрич), Королівств Нідерландів, Канаду, Австралію, республіку Філіппіни та Вірменію [c.324].

додат. до ст.31.

3. Потрібно відмітити що одним із головних завдань вітчизняної дипломатичної служби після її реформування залишається створення позитивного іміджу нашої держави. Вона сьогодні майже наближається до того щоб працювати на цей імідж так, як це роблять західні зовнішньополітичні відомства. Власне імідж держави: позитивний чи негативний, формуються через інформацію, яку отримує суспільство. Тому на одному із засідань Наукової Ради МЗС України 2002р. міністр закордонних справ А. Зленко зауважив, що “Україні сьогодні потрібна інформаційна політика, яка відповідала б вимогам доби глобалізації та інформаційної революції, тобто інформативна, насичена ідеями” [55 ст.3].

В цьому плані окреслюється ключова роль МЗС у формуванні позитивного іміджу України, оскільки мережа посольств та інших установ має дуже значні можливості для поширення відомостей про Україну. Для цього ці представництва забезпечуються якісними пропагандистськими матеріалами, передусім аудіо – та візуального характеру.

Зовнішньополітичне відомство завжди сприяло рекламним компаніям українських підприємств, насамперед туристично-рекреаційного комплексу, проведенню фестивалів, культури та мистецтв України, резонансних виставок та гастролей українських колективів за кордоном. Також важливим є сприяння відомства у відкритті кореспондентських пунктів за кордоном. Не тільки для того, щоб журналісти правильно інформували про те, що відбувається там.

Присутність такого кореспондента на регулярних брифінгах у державному департаменті у міністерстві закордонних справ, у конгресах та інших установах є дуже важливою можливістю постійно отримувати реакцію цієї держави на події в Україні [55 ст.12].

Крім цього у міністерстві розуміють, що четверта хвиля еміграції з України у розвинені країни сформувала там новітню діаспору. Важливим є те, що соціальний статус цієї діаспори в іноземних країнах вищий, ніж у попередньої хвилі еміграції. Більше того, інтерес до України недавніх емігрантів не має фольклорно-етнографічного характеру. А тому перенесення акценту державної політики з традиційних діаспорських кіл на новітні, які репрнзинтуються недавніми емігрантами також дозволяють поліпшувати імідж України [55 ст.18].