Як мемуарна праця представляє цінність книга А.М. Зленка “Дипломатія і політика: Україна в процесі геополітичних змін”, оскільки це спогади першого Міністра закордонних справ незалежної України. У спогадах викладений унікальний матеріал, який стосується формування дипломатичної служби нашої держави; вироблення засад її зовнішньої політики, здійснення зовнішньополітичного курсу на найважливіших напрямках, зокрема на європейському і євроатлантичному, переговорів і зустрічей з главами держав і керівниками зовнішньополітичних відомств провідних країн Європи, Північної Америки, високими посадовими особами впливових міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНЕСКО, Євросоюз, Північноатлантичний альянс, а також врегулювання проблем, вирішальних для забезпечення життєво важливих національних інтересів України, зміцнення її державності й позицій на міжнародній арені [2, с.6]

Як уже зазначалось, тринадцять років – невеликий строк, щоб держава повністю довірила свої дипломатичні архіви дослідникам, тому досить мало на сьогоднішній день є спеціальних праць присвячених темі цієї дипломної роботи. Але в Україні в 2001 році опублікована перша книга про історію і сучасне української дипломатії – “Нариси з історії дипломатії України” під редакцією В. Смолія [29]. В останньому розділі книги, написаного відомим українським істориком і політичним діячем В.М. Литвином, зібрані дані про формування нової дипломатичної служби, проаналізовані основні напрямки зовнішньої політики, розповідається про реальні кроки, зроблені Україною на міжнародній арені заради поліпшення відносин з окремими державами, регіонами і для вирішення нагальних міжнародних проблем: серед них – ядерне роззброєння України. Автор наводить цікаві і геополітичні думки, як наприклад, така: Китайська Народна Республіка може стати третьою точкою опори для України, яка проводить збалансовану політику орієнтовану на Європейський простір і Росію. В цілому в книзі констатований рух по висхідній, характерний для дипломатії суверенної України [11, с.444].

Варто відмітити, що доробку В.М. Литвина належить ряд праць, присвячених історії незалежної України, в яких окремі розділи висвітлюють її зовнішньополітичну діяльність. Так, у монографії “Україна: досвід і проблеми державотворення (90-ті роки ХХ століття”) значну увагу приділено висвітленню питання щодо створення правових основ зовнішньої політики України [27]. Також він є автором чотирнадцятого тому п’ятнадцяти томного видання “Україна скрізь віки”, що вийшов під назвою “Україна на межі тисячоліть (1991-2000рр.)” [28]. В ній окремий розділ присвячено зовнішній політиці, зокрема таким питанням як міжнародне визнання України, її відносини з СНД і Росією, країнами НАТО, участь України в міжнародних організаціях [45, с.666].

Крім цього, за редакцією В.М. Литвина видана монографія “Україна: утвердження незалежної держави (1991-2000рр.)”. Авторами книги є переважно вчені секції суспільних і гуманітарних наук НАН України – історики, економісти, демографи, етнологи. У праці участь України в міжнародному житті є предметом дослідження С. Віднянського і А. Мартинова [45, с.667].

Також нами були використані праці українських дослідників, які узагальнюючи матеріал, дають картину розвитку національної зовнішньої політики. Мова йде, зокрема, про фактично змістовну монографію Івченка О.Г. “Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива і сучасний стан.”

У книжці тією чи іншою мірою знайшли відображення синкретичні явища сучасності, які прямо або посередньо зачіпають інтереси України. Автор досліджує на основі обширної історіографічної та джерельної бази діяльність України на міжнародній арені в 1944-1990рр. Розкриває проблеми і робить спробу накреслення перспектив розвитку України в кінці ХХ-початку ХХІ століття.

Варто зазначити, що сфера зовнішньої політики є предметом особливого наукового інтересу Д.В. Табачника – відомого українського політолога, історика, правознавця. Він є автором багатьох праць і практичних розробок із проблем сучасної зовнішньої політики України.

У 2004 році вийшла його праця “Історія української дипломатії в особах”, в якій викладена історія розвитку української дипломатії в контексті політичних біографій і діяльності на міжнародній арені керівників зовнішньополітичних відомств України від 1917р. до сьогодення. На думку автора зараз ще рано давати оцінку діяльності керівників МЗС незалежної України, оскільки критерії історичного дослідження принципово відрізняються від критеріїв поточної політики та актуальної публіцистики. Однак, все це зовсім не означає, що історик не може визначити для себе основні риси розвитку сучасної української дипломатії, визначити їх за умови відсутності акцентування моментів пов’язаних з діяльністю конкретних високопоставлених дипломатів. Підсумовуючи свою працю дослідник звертає свою увагу на те, що в контексті всієї історії вітчизняної дипломатії прийнятної з позиції дотримання національних інтересів альтернативи зовнішній політиці, побудованій на основі прагматизму і пріоритету соціально-економічного розвитку, немає. Головне, що державою реалізується принципово правильна доктрина позіціювання у зовнішньому світі. Водночас і вирішення всіх найважливіших проблем внутрішньодержавного розвитку неможливо без проведення ефективної зовнішньої політики. [40. c. 633]

Також Д.В. Табачник є співавтором декількох цікавих монографій, в яких зроблено глибокий аналіз із історичного минулого і сучасного України. Йдеться, насамперед, про дві книги: перша –“Україна: альтернатива поступу. Критика історичного досвіду”, яка вийшла 1996 року, і друге – “Україна: проблеми самоорганізації” в двох томах, яка побачила світ наприкінці 2003 року. В цих книгах на підставі науково-теоретичних і методичних положень у доступній формі аналізуються багатовікова історія українського народу в контексті тривалості етнічної та первісності його державно-правової традиції, висвітлюється актуальні питання механізму реалізації зовнішньополітичної функції держави Україна, яка після здобуття незалежності лише на порозі третього